РЕЧИНСКИЙ СТАНИСЛАВ ФРЕДОВИЧ, 1963 года рождения. Мать -- СИДАШЕНКО ИРИНА КОНСТАНТИНОВНА дочь СИДАШЕНКО КОНСТАНТИНА КЛИМЕНТЬЕВИЧ и ПОПОВОЙ МАРФЫ ПЕТРОВНЫ.. Мать деда носила фамилию ДОРОШЕНКО. Жили на Кубани и на Дону. Почта (Май 2000)
Источник: Российское Генеалогическое Древо http://r-g-d.ru/R/rer.htm#РЕЧИНСКИЙ
Станислав Речинский родился в 1963 году в городе Майкопе Краснодарского края. В 1982-1984 годах служил в Афганистане. В 1990 году окончил филологический факультет Киевского государственного университета имени Шевченко, после чего работал журналистом в «Украинской православной газете», «Всеукраинских ведомостях», «Финансовых ведомостях» и ряде других изданий.
В 1998 году возглавил пресс-службу украинского отделения Русской православной церкви.
В 2005 году Станислав Речинский, в то время, как это ведомство возглавлял Александр Турчинов, работал руководителем пресс-службы СБУ.
В настоящее время работает в газете «Вечерние вести». Особое внимание уделяет деятельности украинских силовых структур.
четверг, 22 июля 2010 г.
Немецкая пресса - о «хорошо причесанном шефе СБУ»
Frankfurter Allgemeine Zeitung
Немецкая пресса - о «хорошо причесанном шефе СБУ»
Мультимиллионер, медиа-магнат, председатель СБУ, член Высшего совета юстиции. Валерий Хорошковский имеет достаточно большой вес во властном аппарате Виктора Януковича. И, как обвиняют оппоненты, якобы часто использует ее для продвижения личных коммерческих интересов, в частности, в медиа-сфере. Поговаривают, что за ростом влияния «газового лобби», к которому якобы принадлежит Хорошковский, с недовольством наблюдают даже «старые вожаки» из провластного лагеря – пишет Конрад Шуллер в немецкой Frankfurter Allgemeine Sonntagszeitung.
Гиблый альянс
Первое знакомство с Валерием Хорошковским: на выходных шеф украинской Службы безопасности больше всего любит ездить в своем темно-вишневом Bentley. Однако в рабочие дни, как по крайней мере сообщает интернет-издание «Украинская правда», при всей своей небрежной элегантности пытается выглядеть серьезно и садится в Maybach, удлиненный вариант, шесть метров 25 сантиметров в длину.
Второе знакомство: молодой миллионер, которого новый дружественный России президент Виктор Янукович поставил во главе Службы безопасности Украины (организация, которая со своими 30 тысячами сотрудников почти не изменилась с того времени, как «выросла» из КГБ), недавно допустил несколько промахов. Некоторые операции спецслужбы провалились. Например, Борис Гудзяк, ректор Украинского католического университета во Львове с прозападным ориентированным студенчеством, после нежелательного визита никоим образом не сломался, а настолько громко пожаловался, что в конечном итоге Хорошковский вынужден был извиниться.
О том, что за журналистами ведется систематическая слежка, стало известно, когда директор телеканала «ТВі» Княжицкий «натравил» съемочную группу на мужчин, которые перед зданием телеканала нудились в авто. После чего они, став посмешищем для всей страны, вынуждены были в панике убегать на красный свет. Кульминацией провалов стало кратковременное задержание Нико Ланге, руководителя киевского бюро Фонда Конрада Аденауэра. После того как за Ланге вступились важные лица вплоть до канцелярии бундесканцлера, Хорошковский вынужден был отпустить его и просить, чтобы все представили с формулировкой «недоразумение».
Невзирая на эти ляпы Валерий Хорошковский имеет во властном аппарате Виктора Януковича достаточно большой вес. Как руководитель СБУ он возглавляет структуру, которая фактически совмещает в себе функции трех: секретной службы, полиции и прокуратуры. Поскольку он к тому же является членом Высшего совета юстиции, то судов ему бояться не стоит. И в придачу еще и вес Хорошковского как крупного бизнесмена. До 41 года в качестве менеджера он прошел все сферы постсоветского мачо-капитализма: от банковского сектора через металлургию до медиа-отрасли. С московскими картелями он познакомился в качестве вице-президента российского стального гиганта Evraz, с украинскими – как деловой партнер олигархов Пинчука (трубная промышленность), Гайдука (сталь) и Фирташа (газ). Его состояние одни оценивают в несколько сотен миллионов долларов, другие – более чем в миллиард.
За время своего многомесячного руководства Хорошковский уже не раз продемонстрировал, как можно использовать тройную функцию спецслужбы. По мнению критиков, связанный с ним доминирующий на рынке телехолдинг Inter Media, которым руководит жена Хорошковского Елена, время от времени использовал власть шефа над ведомствами и судами, чтобы потеснить конкурентов. В случае небольшого канала «ТВі» не только шпионили за директором Николаем Княжицким; как говорит Княжицкий, Хорошковский через СБУ получил документы канала и использовал их впоследствии в суде, чтобы забрать у «ТВі» лицензии на вещание. Все остальное довершило его влияние на судей.
Легендарный «5 канал», который во времена Оранжевой революции играл роль рупора «демократического» лагеря, через похожий процесс также оказался в трудном положении. Его владелец, шоколадный фабрикант и прежний министр иностранных дел Петр Порошенко, сказал в интервью этому изданию: если вступит в действие решение о лишении лицензии, которого против «5 канала» тоже добился холдинг Inter Media, то существование канала – под угрозой. Для Хорошковского и его шефа Януковича это стало бы как коммерческим, так и политическим достижением, поскольку «ТВі» и «5 канал» принадлежат к последним телеканалам, которые позволяют себе еще хоть какую-то независимость.
Однако важнейшая властная бечевка Хорошковского пролегает через «группу “РосУкрЭнерго”». Группа, сформированная вокруг этого окутанного слухами газотрейдера (половина которого принадлежит российскому монополисту «Газпрому», а другая половина – таинственным украинским предпринимателям Фурсину и Фирташу) считается чуть ли не самой влиятельной «связкой» в Украине. Подробности неизвестны, однако в интервью данному изданию пресс-секретарь президента Анна Герман не стала отрицать, что совладелец «РосУкрЭнерго» Дмитрий Фирташ принадлежит к спонсорам президентской Партии регионов.
Хорошковский отрицает, что имеет какие-то дела с этим многомиллиардным конгломератом, в котором переплелись российские и украинские интересы. Но информация, что ключевая фигура «РосУкрЭнерго», Дмитрий Фирташ, связан с группой «Интер», которой руководит жена Хорошковского, опционом на покупку, никогда не оспаривалась. Княжицкий, знаток медиа-рынка, даже считает, что именно Фирташ (и «РосУкрЭнерго») является реальной властью в этом крупнейшем медиа-концерне Украины – и тем самым властью, которая стоит за шефом СБУ Хорошковским. Но «группа “РосУкрЭнерго”» захватила еще и другие стратегические высоты. Документы намекают, что под ее влиянием находится также министр топлива и энергетики Бойко. Общество достаточно большое, но и добычу оно получает значительную. По мнению прежнего премьер-министра Юлии Тимошенко, «группа» благодаря своей власти над государственными органами как раз опять провернула непрозрачную миллиардную сделку – из тех, на которых построены почти все мегасостояния на постсоветском пространстве. Обнародованные недавно документы якобы доказывают, что убыточный государственный газовый концерн «Нафтогаз Украины» во время судебного процесса против «РосУкрЭнерго» (речь шла о 11 миллиардах кубометров газа) неожиданно признал свою вину, - в результате чего «РосУкрЭнерго», этот источник многомиллионных пожертвований для президентской партии, может получить от государства пять миллиардов долларов. В этом «налете» СБУ во главе с Хорошковским ретиво исполнила свою роль. Она приказала арестовать противника «РосУкрЭнерго». А Юлию Тимошенко допросили.
Таким образом, влияние Хорошковского питается частным богатством, близостью к России, контролем над мощным карательным органом, властью над СМИ и влиянием на суды. Его побаиваются даже в собственном политическом лагере. Старые вожаки, такие как стальной и угольный магнат Ринат Ахметов, наблюдают за властью газового лобби и хорошо причесанного шефа СБУ так сказать со смешанными чувствами. Ходят слухи, что его полностью не контролирует даже администрация Президента.
А что же сам Хорошковский? Общаться с нашей газетой он не захотел. Однако в одном интервью свою компетентность в качестве главы тайной службы он описал следующим образом: «Весь мой прежний опыт доказывает, что я - патриот. Я насквозь вижу экономические интриги, преступления, знаю способы отмывания денег, банки, которые незаконно обменивают валюту. Мои знания значительно обширнее, чем у большинства тех, кто здесь работает».
Конрад Шуллер, Frankfurter Allgemeine Zeitung (Германия) // 19-07-2010
Перевод ИноСМИ Главред
постiйна адреса статтi: http://www.unian.net/rus/news/news-387469.html
Немецкая пресса - о «хорошо причесанном шефе СБУ»
Мультимиллионер, медиа-магнат, председатель СБУ, член Высшего совета юстиции. Валерий Хорошковский имеет достаточно большой вес во властном аппарате Виктора Януковича. И, как обвиняют оппоненты, якобы часто использует ее для продвижения личных коммерческих интересов, в частности, в медиа-сфере. Поговаривают, что за ростом влияния «газового лобби», к которому якобы принадлежит Хорошковский, с недовольством наблюдают даже «старые вожаки» из провластного лагеря – пишет Конрад Шуллер в немецкой Frankfurter Allgemeine Sonntagszeitung.
Гиблый альянс
Первое знакомство с Валерием Хорошковским: на выходных шеф украинской Службы безопасности больше всего любит ездить в своем темно-вишневом Bentley. Однако в рабочие дни, как по крайней мере сообщает интернет-издание «Украинская правда», при всей своей небрежной элегантности пытается выглядеть серьезно и садится в Maybach, удлиненный вариант, шесть метров 25 сантиметров в длину.
Второе знакомство: молодой миллионер, которого новый дружественный России президент Виктор Янукович поставил во главе Службы безопасности Украины (организация, которая со своими 30 тысячами сотрудников почти не изменилась с того времени, как «выросла» из КГБ), недавно допустил несколько промахов. Некоторые операции спецслужбы провалились. Например, Борис Гудзяк, ректор Украинского католического университета во Львове с прозападным ориентированным студенчеством, после нежелательного визита никоим образом не сломался, а настолько громко пожаловался, что в конечном итоге Хорошковский вынужден был извиниться.
О том, что за журналистами ведется систематическая слежка, стало известно, когда директор телеканала «ТВі» Княжицкий «натравил» съемочную группу на мужчин, которые перед зданием телеканала нудились в авто. После чего они, став посмешищем для всей страны, вынуждены были в панике убегать на красный свет. Кульминацией провалов стало кратковременное задержание Нико Ланге, руководителя киевского бюро Фонда Конрада Аденауэра. После того как за Ланге вступились важные лица вплоть до канцелярии бундесканцлера, Хорошковский вынужден был отпустить его и просить, чтобы все представили с формулировкой «недоразумение».
Невзирая на эти ляпы Валерий Хорошковский имеет во властном аппарате Виктора Януковича достаточно большой вес. Как руководитель СБУ он возглавляет структуру, которая фактически совмещает в себе функции трех: секретной службы, полиции и прокуратуры. Поскольку он к тому же является членом Высшего совета юстиции, то судов ему бояться не стоит. И в придачу еще и вес Хорошковского как крупного бизнесмена. До 41 года в качестве менеджера он прошел все сферы постсоветского мачо-капитализма: от банковского сектора через металлургию до медиа-отрасли. С московскими картелями он познакомился в качестве вице-президента российского стального гиганта Evraz, с украинскими – как деловой партнер олигархов Пинчука (трубная промышленность), Гайдука (сталь) и Фирташа (газ). Его состояние одни оценивают в несколько сотен миллионов долларов, другие – более чем в миллиард.
За время своего многомесячного руководства Хорошковский уже не раз продемонстрировал, как можно использовать тройную функцию спецслужбы. По мнению критиков, связанный с ним доминирующий на рынке телехолдинг Inter Media, которым руководит жена Хорошковского Елена, время от времени использовал власть шефа над ведомствами и судами, чтобы потеснить конкурентов. В случае небольшого канала «ТВі» не только шпионили за директором Николаем Княжицким; как говорит Княжицкий, Хорошковский через СБУ получил документы канала и использовал их впоследствии в суде, чтобы забрать у «ТВі» лицензии на вещание. Все остальное довершило его влияние на судей.
Легендарный «5 канал», который во времена Оранжевой революции играл роль рупора «демократического» лагеря, через похожий процесс также оказался в трудном положении. Его владелец, шоколадный фабрикант и прежний министр иностранных дел Петр Порошенко, сказал в интервью этому изданию: если вступит в действие решение о лишении лицензии, которого против «5 канала» тоже добился холдинг Inter Media, то существование канала – под угрозой. Для Хорошковского и его шефа Януковича это стало бы как коммерческим, так и политическим достижением, поскольку «ТВі» и «5 канал» принадлежат к последним телеканалам, которые позволяют себе еще хоть какую-то независимость.
Однако важнейшая властная бечевка Хорошковского пролегает через «группу “РосУкрЭнерго”». Группа, сформированная вокруг этого окутанного слухами газотрейдера (половина которого принадлежит российскому монополисту «Газпрому», а другая половина – таинственным украинским предпринимателям Фурсину и Фирташу) считается чуть ли не самой влиятельной «связкой» в Украине. Подробности неизвестны, однако в интервью данному изданию пресс-секретарь президента Анна Герман не стала отрицать, что совладелец «РосУкрЭнерго» Дмитрий Фирташ принадлежит к спонсорам президентской Партии регионов.
Хорошковский отрицает, что имеет какие-то дела с этим многомиллиардным конгломератом, в котором переплелись российские и украинские интересы. Но информация, что ключевая фигура «РосУкрЭнерго», Дмитрий Фирташ, связан с группой «Интер», которой руководит жена Хорошковского, опционом на покупку, никогда не оспаривалась. Княжицкий, знаток медиа-рынка, даже считает, что именно Фирташ (и «РосУкрЭнерго») является реальной властью в этом крупнейшем медиа-концерне Украины – и тем самым властью, которая стоит за шефом СБУ Хорошковским. Но «группа “РосУкрЭнерго”» захватила еще и другие стратегические высоты. Документы намекают, что под ее влиянием находится также министр топлива и энергетики Бойко. Общество достаточно большое, но и добычу оно получает значительную. По мнению прежнего премьер-министра Юлии Тимошенко, «группа» благодаря своей власти над государственными органами как раз опять провернула непрозрачную миллиардную сделку – из тех, на которых построены почти все мегасостояния на постсоветском пространстве. Обнародованные недавно документы якобы доказывают, что убыточный государственный газовый концерн «Нафтогаз Украины» во время судебного процесса против «РосУкрЭнерго» (речь шла о 11 миллиардах кубометров газа) неожиданно признал свою вину, - в результате чего «РосУкрЭнерго», этот источник многомиллионных пожертвований для президентской партии, может получить от государства пять миллиардов долларов. В этом «налете» СБУ во главе с Хорошковским ретиво исполнила свою роль. Она приказала арестовать противника «РосУкрЭнерго». А Юлию Тимошенко допросили.
Таким образом, влияние Хорошковского питается частным богатством, близостью к России, контролем над мощным карательным органом, властью над СМИ и влиянием на суды. Его побаиваются даже в собственном политическом лагере. Старые вожаки, такие как стальной и угольный магнат Ринат Ахметов, наблюдают за властью газового лобби и хорошо причесанного шефа СБУ так сказать со смешанными чувствами. Ходят слухи, что его полностью не контролирует даже администрация Президента.
А что же сам Хорошковский? Общаться с нашей газетой он не захотел. Однако в одном интервью свою компетентность в качестве главы тайной службы он описал следующим образом: «Весь мой прежний опыт доказывает, что я - патриот. Я насквозь вижу экономические интриги, преступления, знаю способы отмывания денег, банки, которые незаконно обменивают валюту. Мои знания значительно обширнее, чем у большинства тех, кто здесь работает».
Конрад Шуллер, Frankfurter Allgemeine Zeitung (Германия) // 19-07-2010
Перевод ИноСМИ Главред
постiйна адреса статтi: http://www.unian.net/rus/news/news-387469.html
вторник, 24 ноября 2009 г.
Семен Глузман. “Мій друг Пристайко”.
З російської переклала Катерина Демчук за рукописом
Через декілька днів після призначення Радченка міністром мені зателефонували з УНІАНу. Молодий (судячи з голосу) журналіст прямо запитав мене, як я ставлюся до цієї атаки Малинковича й чи підтримую його. Я відповів категорично: ні, не підтримую, більше того, вважаю такі дії безвідповідальними й неприпустимими. «Дайте мені просто зараз телефонне інтерв’ю», – попросив журналіст. Я категорично відмовився й запропонував інше: я негайно пишу коментар до цієї, на мій погляд, небезпечної за своїми наслідками ситуації, надсилаю факсом до УНІАНу й вимагаю вмістити його без найменших змін, включаючи знаки пунктуації. Так і зробили. Мій текст був простим і лаконічним: винна система. Систему очолювали не лейтенанти з капітанами, а високі функціонери КПРС, перш за все з її ідеологічних підрозділів. Коли кат страчує невинного, то відповідальність не на ньому, а на судді, який ухвалив несправедливий вирок.
Пізніше я познайомився з Володимиром Івановичем. Мої громадські справи привели мене до його кабінету. А познайомившись, я згадав. Він був моїм куратором, у нас із ним була щонайменше одна зустріч 1982 року. Пізніше ми не раз зустрічалися з Радченком, розмовляли відверто, я про щось просив, він допомагав. Зокрема, допоміг захистити від міліцейського рекету медичний центр для старих табірників, який я щойно відкрив на Оболоні.
Саме він, Радченко, познайомив мене з Володимиром Іллічем Пристайком. Дякую йому.
Мій світ тоді стрімко ширшав. Приватні поїздки до Західної Европи та США, розмови з конгресменами, міжнародними чиновниками та міністрами трохи протверезили моє ставлення до такої жаданої раніше західної цивілізації. Іноді я бачив перед собою глибоко аморальних пройдисвітів, які солодко обіймали мене за плечі перед об’єктивами фотокамер, а раніше публічно висловлювали своє незадоволення «цим схильним до постійних конфліктів Глузманом», що перешкоджав теплим і ситим (о, це було важливо!) контактам із генералами радянської психіатрії. Захід учив мене науці нещирости… Особливо важкий урок я дістав від Джорджа Сороса.
У Києві все було інакше. Моє категоричне небажання йти в політику давало мені змогу жити звичайним життям. Повертаючися після лекцій в університетах США, Канади, Франції, Великої Британії, я ніколи не отримував запрошення виступити перед майбутніми лікарями в себе на батьківщині. Від гіркої та майже завжди безрезультатної правозахисної діяльности щеміло серце. На цьому тлі й відбувалося поступове, дивовижне для нас обох, моє зближення з Володимиром Іллічем Пристайком. Хоч як дивно, нас зближувало минуле. Він, кадровий офіцер КДБ, і я, політичний в’язень тоталітарної системи, в новій пострадянській дійсності працювали поруч над жорстким і страшним минулим нашої країни.
Якось він показав мені незвичайний журнал – видання архівного управління СБУ, яке він курував. Надрукований на якихось сірих рештках паперу, ймовірно, найдешевшого з доступних тоді у країні, журнал містив раніше засекречені документи про репресії радянської каральної системи та наукові коментарі до них. Я був ошелешений: у Росії таку роботу здійснює громадський, закорінений у дисидентстві правозахисний «Меморіал», а тут – сама Служба Безпеки, колишнє українське КДБ! Я довго не випускав журналу з рук, гортав, читав назви статтей… «Візьміть собі», – сказав Володимир Ілліч. Щиро, емоційно подякувавши за такий безцінний подарунок, я не забув жорстко сказати про якість журналу. Пристайко відповів прямо: «Як бачите, в редколегії багато прізвищ, зокрема й дуже відомих. Насправді майже все готуємо ми. Грошей на це видання не маємо. Ті, що мали для першого випуску, у нас украли. Історики…». Пам’ятаю, я тоді тихо порадів таким змінам у моїй країні: хтось може безкарно поцупити гроші в грізного колись відомства. Володимир Ілліч, тоді вже генерал юстиції та заступник голови СБУ, гірко, без надії, сказав мені: «Готуємо нові випуски журналу. Сподіваємося робити суто тематичні… а грошей на це бракує».
Ми, українські психіатори, тоді вже мали своє некомерційне видавництво «Сфера». І власну друкарню, подаровану голандцями. Всі наступні випуски журналу друкували ми, оплачуючи папір і роботу з грантів, що надходили нам тоді з Европи та США. Вдячний Володимир Ілліч навіть офіційно ввів мене до складу редколегії. Ясна річ, моя роль у цьому органі була суто символічна.
Зустрічалися ми нечасто. Частіше телефонували один одному в справах чи й просто так. Якось я познайомив Пристайка з моїм голандським товаришем і діловим партнером Робертом ван Вореном. Усупереч моїм очікуванням, зустріч наша була неформальною, не напруженою. Роберт, який присвятив усю молодість боротьбі за радянських інакодумців, тобто боротьбі з КДБ, був вражений природністю і відвертістю генерала. Тоді, я запам’ятав це, Володимир Ілліч розповів нам страшну історію про наслідки знайомства відомої київської пані з архівною справою свого батька, знаного українського науковця, що його давно розстріляло НКВС. Вперше я замислився про те, що ці архіви небезпечні й досі. І через тридцять-сорок років вони можуть спричинити тяжкий шок і навіть тяжку хворобу у нащадків. А ще Володимир Ілліч розповів нам тоді про походження відомої фрази «КДБ – озброєний загін комуністичної партії». Того вечора ми вперше попрощалися з теплим, щирим бажанням зустрічатися ще і ще. Принаймні, таке відчував я.
Якось Володимир Ілліч розповів мені, що в провінційному архіві КДБ на північному заході Росії виявлено розстрільні списки сотень українських інтелектуалів. Списки є, з російським ФСБ узгоджено приїзд групи архівістів із СБУ, – але відсутні гроші на поїздку. Я одразу зателефонував Робертові, він пообіцяв підтримку, і за кілька днів невеличка група на гроші видавництва «Сфера» виїхала до Росії, прихопивши спеціально придбаний для цього копіювальний апарат (російські феесбешники попередили: списки дадуть, але копіювати нема на чому, бракує паперу…). Так з’явився тритомний документ «Остання адреса». Я спостерігав, як жваво та зацікавлено Володимир Ілліч обговорював із нашим друкарем дрібні деталі майбутнього видання, і потім, вийшовши разом із ним зі «Сфери», тихо спитав: «Я спостерігав за Вами і побачив на Вашому обличчі щастя. Невже вся Ваша служба налаштована так само, як і Ви?». Він відповів повільно та гірко: «Ні. Ви не уявляєте, що я іноді чую від своїх колег. А ще більше я не чую, а відчуваю спиною… Багато хто ненавидить мене за те, що я намагаюся зробити наше спільне минуле відкритим, публічним. Але голова, Радченко, підтримує мене. Це головне…»
Ми звикали один до одного. Я дедалі частіше ловив себе на думці, що довіряю цьому незвичайному генералові. Я, запеклий антирадянщик, який усіма силами та вмінням протистояв грізному КДБ, ставився до Володимира Ілліча щораз тепліше. Спершу осмикував себе, нагадуючи про своє недавнє минуле радянського зека, а незабаром прямо сказав собі: «Ця людина, яка стояла по інший бік бар’єра, мені ближча, приємніша та цікавіша від багато кого з тих, із ким звела мене доля в таборах». Залишалися тільки сни. Вони повторювалися дуже часто, подібні навіть у деталях. Сюжет був простий: мене знову заарештовано, я у в’язниці СБУ. До моєї камери заходить Володимир Ілліч Пристайко, він мене допитуватиме. Я виразно й дуже гірко згадую, що тільки день чи два тому був у нього на роботі (чи в кав’ярні за горнятком чаю) або розмовляв про щось спільне для нас обох на вулиці… й ось. Тяжкі сни. Що їх спричиняло, підозри в нещирості, давній мій страх, сам факт новонароджуваної дружби? Не знаю. Нікому ніколи про це не розповідав, а Володимирові Іллічу й поготів.
Якось я звернувся до нього з незвичним проханням. Я знав, що у зібранні судових справ в архіві СБУ зберігається й давня справа про засудження працівників київської психіатричної лікарні. Під час німецької окупації Києва вони й далі працювали там, де їх застала війна. Коли повернулася радянська влада, їх, звісно, засудили – за співпрацю з окупантами. Насправді, це було відомо, багато хто з них, не чинячи відвертої непокори нацистам, намагався допомогти своїм пацієнтам, рятували їх від неминучої смерти. Наша психіатрична асоціація намагалась заснувати дві щорічні премії одному лікареві й одній медсестрі, премії не за фахові звитяги, а за «гідну поведінку в негідній професійній ситуації». Так ми сформулювали суть наших майбутніх премій. І я попросив Пристайка допомогти нам визначити двох людей, лікаря та медсестру, чия роль у порятунку душевнохворих була очевидною. Очевидною, попри винесені усім їм звинувачення. Володимир Ілліч передав моє прохання архівістам, і за декілька тижнів ми отримали з архівного управління СБУ офіційну відповідь: лікар Танцюра та фельдшер Мазур, згідно з матеріалами судової справи, справді рятували своїх пацієнтів. Ми відразу замовили дві спеціальні медалі, виготовили дипломи та вручили перші премії.
І всі ці роки вручення премій Володимир Ілліч намагався викроїти час для участи в цій церемонії. Він, високопосадовець, разом зі звичайними лікарями-психіятрами та медсестрами вітав лауреатів, яких ми визначили (зазвичай скромних провінційних трудівників).
Ми дуже рідко говорили про минуле. Про своє минуле. Мені вистачало відчуття довіри з його боку, я не ставив гострих запитань, не вимагав пояснень. Його минуле було історією його країни. Втім, і моєї. Перша відверта наша розмова відбулась у мене вдома, де ми обідали із заступником британського посла Ричардом Дженкінсом та його милою дружиною Мауріцією. Дженкінси прекрасно говорили російською, не було обтяжливих проблем із перекладом. Саме тоді Володимир Ілліч уперше розповів мені про своє голодне й холодне дитинство, про постійне бажання вчитися, про роботу в прокуратурі… Слухаючи його, я порівнював усе з власним дитинством, ситим, щасливим, заповненим книжками та впевненістю в майбутньому. В одній країні, в одні роки ми жили в абсолютно різних цивілізаціях. Селянський син, який втратив на фронті батька, важка праця матері в колгоспі, неможливість відвідувати в морози школу в сусідньому селі через банальну відсутність хоч якогось взуття… і я, київський професорський син, який знав від батьків ту соціальну правду, потаємну, суто домашню, якої ніколи не було ані в «Правде», ані в «Известиях». І я розумів, що його соціальне прозріння, його власна потаємна правда, усвідомлена вже в солідному віці офіцера КДБ, не могли бути такими, як у мене. Говорили про чорнобильську аварію, де Пристайко відразу опинився через свою посаду начальника слідчого управління КДБ УРСР. На моє пряме запитання він відповів тоді чесно і прямо.
Багаторічний досвід вимушеного спілкування зі співробітниками КДБ переконав мене, що всі вони, доволі байдужі до своєї специфічної роботи циніки, схильні легко брехати, коли треба й коли не треба, й повні профани в царині права. Того самого радянського права, захистом якого вони буцімто опікувались. А один із них, який відбував строк поруч зі мною, колишній вірменський чекіст-лейтенант, якось розповів мені, що першу лекцію в школі КДБ викладач права, професор, почав зі слів: «Відтепер ваше головне завдання – порушувати радянські конституційні правові норми, бо це необхідно для безпеки нашої держави»… Спілкуючись із Володимирем Іллічем, я з подивом побачив у ньому обізнаного, послідовного правника, глибоко поінформованого не лише в деталях і проблемах близького йому кримінально-процесуального права, але й у загальній теорії права – науці, в СРСР, правду кажучи, не модній. Тоді я зрозумів, чому саме його і нікого більше з цієї специфічної системи залучають раз у раз до законотворчої діяльности в комітетах нашої вже суто української Верховної Ради. Пізніше, набагато пізніше, я давав йому відрецензувати статті мого авторства на правові теми. Тільки йому, бо знав: побачить усе, скаже прямо, навіть найнеприємніше.
Нашою химерною для оточення дружбою зацікавились у Голандії. Роберт ван Ворен попросив мене довідатися, чи погодиться Володимир Ілліч знятися разом зі мною в документальному фільмі для голандського телебачення. Пристайко погодився. Прилетіли голандці, знімали вдома у Пристайка, у мене, в архіві СБУ, на вулицях. Коли вони працювали в головному офісі СБУ по вулиці Володимирській, не витримала молода колега Володимира Ілліча, підійшла до мене й сердито сказала: «Не розумію, вони знімають все і всіх. Коридорами йдуть наші працівники, багато хто з них не має права зніматися навіть на українських каналах…». Та й мене здивувала така відкритість СБУ. Розуміючи це, спитав принагідно самого Володимира Ілліча: «Невже ви аж так звикли до телебачення та журналістів, що дозволяєте голандцям практично все?». Пристайко відповів: «Повірте, це перша журналістська телекамера в цих коридорах. Тут не було навіть наших, українських телевізійників». Думаю, і він сам, і Володимир Іванович Радченко (тоді – голова СБУ) хотіли скористатися цією раптовою оказією, щоби продемонструвати Европі – ми інші, ми вже не КДБ.
Фільм вийшов чудовий. Спокійний, без звинувачень на будь-чию адресу. Фільм про двох незвичайних розділених минулим українських громадян, які знайшли свої щирі стосунки, навіть – дружбу, в новій Україні. Його дивилася вся Голандія. По двох чи трьох тижнях після його показу на голандському телеканалі «Діоген» нідерландський посол сказав мені: «Ви з Пристайком надзвичайно популярні особистості в моїй країні». Наші, українські телеканали фільм не показали. Хоча мали таку можливість, цілком безплатну. «Це нецікаво», – сказав мені власник і продюсер одного українського телеканалу. «Але ж Ви навіть не дивилися цю касету», – відповів я, закипаючи. «Це несуттєво, я і без того знаю, що це українському телеглядачеві нецікаво», – закінчив продюсер наш короткий діалог.
Був у моєму житті і такий сумний епізод, щасливий розв’язок якого я завдячую тільки щирій допомозі Володимира Ілліча Пристайка. Мене і моїх працівників в Асоціації психіатрії податкова міліція Подільського району звинуватила у виготовленні фальшивих доларів! Історія була безглузда, все лежало на поверхні: головний лікар психіатричної лікарні в такий спосіб спробував припинити діяльність Асоціації психіаторів і видавництва «Сфера». Ясна річ, ані фальшивих, ані справжніх доларів ми не друкували, але в нашій країні доводити очевидне – обов’язок. Мій, а не податкової міліції…
На прохання Володимира Ілліча мені тоді зателефонував із задушливого Криму голова СБУ Радченко і сказав таку фразу: «Я знаю про всі кроки, до яких Ви вдаєтеся. Ви все правильно робите, добро має бути з кулаками!». Саме тоді, в ті дні я вперше чітко усвідомив, як страшно та ризиковано займатися будь-яким бізнесом у нашій країні. Опинившись віч-на-віч із примітивним відвертим свавіллям податкової, я багато чого зрозумів… Перемогла справедливість, передовсім завдяки реальній допомозі Володимира Ілліча. Але й без втрати не обійшлося, виразно побачивши реалії життя у країні, беззахисність громадянина перед владою, двоє моїх молодих працівників поїхали до Канади. А я покладав на них такі надії… Що ж, це була нормальна реакція нормальних людей.
Відтоді наші взаємини з Пристайком іще потеплішали. Друзів, як відомо, пізнаєш у біді. Якось, зовсім несподівано, Володимир Ілліч попросив мене з’їздити з ним до Академії СБУ. Поїхали. Виявилося, що в конференц-залі академії, заповненій юнаками та дівчатами у військовій формі, чекали на зустріч зі мною. Курсанти, майбутні офіцери СБУ, мали побачити й почути дисидента радянської пори. Пам’ятаю, що поміж багатьох інших речей я сказав таке: «Останніми роками мені випало виступати в дуже різних аудиторіях на Заході. В університетах, давати телевізійні інтерв’ю… Досі я був певен, що пік, найважливіша моя зустріч – це виступ у Конгресі США. Тепер я знаю: найважливіше у моєму житті відбувається тепер, тут, в Академії СБУ. Повірте мені, я кажу щиро!». Потім була дискусія, її вів Володимир Ілліч. Він говорив про те, що присутні в залі майбутні офіцери мають знати про страшні гріхи тієї системи, яка передувала СБУ. І про те, що кожен із них, молодих, повинен брати на себе відповідальність за старі гріхи КДБ… Абсолютно не готовий до цієї зустрічі, до самого факту присутности тут, я сидів у президії разом із Пристайком і думав свої сюрреалістичні думи, шкодуючи, що поруч немає Івана Світличного, Валерія Марченка, Василя Стуса… На Пристайкові слова зреагував молодий офіцер, який сидів десь у середині зали. Він підвівся і твердо сказав: «Мені тридцять років. Я не маю жодного стосунку до того, що ми сьогодні обговорюємо. Я не займався ані репресіями, ані зловживаннями в психіатрії. І я не хочу брати на себе відповідальність за те, чого не робив, у чому не брав участі». Саме та частина нашої зустрічі була для мене найвищою, найзнаковішою. Молодий офіцер наважується публічно, відкрито сперечатися із заступником голови СБУ, генерал-лейтенантом. Таке не могло бути спектаклем із наперед розподіленими ролями! І сьогодні, коли по тому минули роки, я пам’ятаю ту напівтемну залу, обличчя юнаків і дівчат, саму дискусію. І Ларису Скорик, тоді – депутатку Верховної Ради, яка чомусь опинилася тут разом з нами. Я дивився на Ларисине обличчя і бачив, що й вона, як я, переживає несподівану радість за свою країну… Мушу сьогодні запитати себе: чи не була та наша радість передчасною? Болюче, гірке запитання, але, на жаль, необхідне.
Ми ніколи не говорили про люстрацію. Я знав, що йому довелося пройти через «чистилище» у Верховній Раді, де за суддів були колишні політв’язні. Знав від Генріха Алтуняна та Михайла Гориня. Подробиці мені не відомі… Відтак Пристайка допустили до роботи в СБУ. Перший і останній наш діалог про люстрацію, про великий тягар минулого відбувся на сторінках «Дзеркала тижня». Юна Саша Примаченко подала цей матеріал надзвичайно добре. Переконаний і тепер: Україна не змогла би пройти вогонь люстрації. Забагато було бруду та брехні у нашому пострадянському спадку…
Якось на прийнятті в резиденції британського посла Володимир Ілліч раптом запитав мене: «Ви знайомі з Набокою?». Сергій саме жваво розмовляв із кимось за три кроки від нас. Я відповів ствердно. «Будь-ласка, познайомте мене з ним, я маю до нього дуже важливу розмову». Я підвів Пристайка до Набоки, представив його. Володимир Ілліч одразу, не переймаючись зацікавленністю великої кількости людей довкола, сказав Сергієві: «Дуже прошу Вас, знищіть або віддайте мені Вашу оперативну справу. Це неприпустимо, так не має бути. В жодній країні агентурна інформація не повинна ставати публічною. Я знаю, хто той негідник, наш колишній працівник, який продав Вам ці папери. Поверніть, не мучте людей, які мимохіть потрапили в колесо…». Кілька тижнів перед цим Сергій Набока, знаний журналіст, двічі засуджений в СРСР за інакодумство, повідомив, що має свою оперативну справу. І звідти довідався, хто з його друзів і родичів були інформаторами КДБ. Пристайко, який ніколи не займався оперативною (тобто агентурною) роботою, міг цілком спокійно проігнорувати цю дрібну й огидну подію, як, утім, ігнорували її його колишні та теперішні начальники, які працювали оперативниками в горезвісному 5-му управлінні… Коли ми вийшли з резиденції посла, Володимир Ілліч відпустив службове авто, і ми довго йшли вечірніми київськими вулицями, обговорюючи ситуацію в оточенні Набоки. Страшну ситуацію, коли переляканих, пійманих на дрібному компроматі звичайних людей наздогнало їхнє минуле. Коли, знову-таки, історія карає не суддю, котрий виніс смертний вирок невинній людині, а виконавця кари та його сокиру. Замовник репресій, голова ідеологічного підрозділу комуністичної партії став першим президентом України, а пересічні громадяни, які через родинні зв’язки або дружні контакти з дисидентом Набокою потрапили в зону інтересів КДБ, змушені з жахом чекати кожної нової радіопередачі «Свободи». Ми довго йшли до Оболоні, де тоді обоє мешкали, багато говорили… Пристайко ні в чому не звинувачував Набоку, він прекрасно розумів його цікавість до власного минулого. Гнів і роздратування Володимир Ілліч виливав на свого колишнього колегу, який, усупереч клятві та закону, сфальсифікував знищення агентурних паперів, маючи одиноку, зовсім не шляхетну мету: продати їх Набоці. За долари. На жаль, все так і було.
Ричард Дженкінс, який разом зі мною відвідував (на відміну від зобов’язаних це робити українських посадовців) наші психіатричні лікарні та в’язниці, якось запропонував мені познайомитися з усією каральною системою Її Величности. «Запросіть із собою ще двох людей, будь-кого», – додав люб’язний посол Рой Рив. Я запропонував увійти в цю групу Володимирові Іллічу й нашому прекрасному експертові у доволі специфічній в’язничній царині Олександрові Беці. Спершу Пристайко відмовився, аргумент його був зрозумілий: «Я не фахівець, я – слідчий…». Врешті, він прийняв мої аргументи, які полягали в тому, що він зможе зацікавити побаченим важливих чиновників в адміністрації Кучми та депутатів-законотворців.
Далі була Велика Британія. Щодня ми відвідували в’язниці, систему альтернативних покарань, суди тощо. Нас приймали дуже серйозно, вочевидь сподіваючися, що ми зуміємо пролобіювати бодай якісь зміни у себе в країні… Дарма, ані пана Кучму, ані наших законотворців усе це не зацікавило. Якось Володимир Ілліч гірко зізнався: «Повідомив я все Радченкові, підготував звіт. Він розпитував про деталі. На тому все й закінчилося».
Напередодні повернення до Києва ми поїхали в центр Лондона купувати подарунки. Олександр Васильович Беца надовго затримався в крамниці, ми з Пристайком залишилися сам на сам, чекали. Тоді Володимир Ілліч, дивлячись мені в очі, промовив: «А Ви знаєте, я ж мав дотичний стосунок до Вашої кримінальної справи. Я декілька разів возив у КДБ на допит Вашого товариша, Віктора Платоновича Нєкрасова. Був я тоді молодим офіцером КДБ, початківцем, можна сказати… Ось так, за таких обставин я познайомився з цією великою людиною». Я не відповів – розгубився. «Господи, – подумав я, – невже я перейшов якусь межу, я, саме я привіз його сюди, до Лондона?» По хвилині взаємного мовчання ситуацію врятував Беца, який повернувся з покупками. А потім, уже в готелі, я сказав собі: «Ти не суддя. Тобі пощастило. Ти з дитинства, від батьків багато чого знав. Те, що знав ти, не міг знати він. Він довідувався про це, коли сам став частиною тієї системи. І він сам розповів тобі це. Сам!». Вечеряли ми всі разом, пили добре італійське вино, прощалися з Англією.
За рік або два одна цілком паскудна пані, яка все своє «творче життя» проституювала у радянському документальному кінематографі й цілком успішно коливалася разом із лінією комуністичної партії, люто розповіла мені про пекельного виповзка Володимира Пристайка, «який особисто брав під арешт Віку Нєкрасова». Хвалити Бога, я вже знав правду. Спасибі Вам, Володимире Іллічу… Повірте, я стримався, не хамив, не заперечував. І навіть Вам нічого про цю пані не розповів.
Пізніше був Гамбург, міжнародний психіатричний конгрес. Я, а потім і Роберт ван Ворен, запросили Володимира Ілліча взяти участь у цьому зібранні, виступити спільно зі мною на симпозіюмі з етики й права в психіатрії. Природно, про зловживання психіатрією з політичною метою в Радянському Союзі. Трохи повагавшись, Пристайко погодився. Чи усвідомлював він, що його минуле не може не викликати негативного сприйняття і його особи, і його слів? Розумів, і все ж погодився. Він хотів говорити на цю тему! І в цьому він був послідовним.
Міжнародний конгрес – це понад п’ять тисяч учасників. Десятки симпозіюмів у різних, найчастіше напівпорожніх, залах одночасно. Симпозіюм з етики та права теж не вирізнявся великою увагою, в усіх країнах, у всіх культурах лікарі цікавляться новими методами лікування більше, ніж проблемами професійної етики.
Але… перед початком нашого з Пристайком виступу зала почала швидко заповнюватися. Коли Володимир Ілліч вийшов до трибуни, були зайняті геть усі місця в амфітеатрі, десятки людей сиділи в проходах, стояли внизу при вході в аудиторію. Я добре розумів: інтерес не до мене, а до живого генерала українських спецслужб, справжнього… Такого світова психіатрія ще не знала: сам, добровільно приїхав до Гамбурга розповідати про гріхи своєї системи!
Говорив він жорстко і чесно. Про минуле, про сучасне. Говорив як юрист. І як громадянин. Потім ставили запитання, коментували. Важко йому було тоді, він мусив відповідати за всіх, починаючи від Брєжнєва-Андропова. Думаю, він тоді і шкодував, що погодився приїхати… Але загалом це була перемога. Жодна з пострадянських країн не знала такого прецеденту, такого публічного покаяння спецслужб. Його, Пристайка, перемога. Не України. Президент Кучма до цього акту жодного стосунку не мав. Як і наші заклопотані вічною гризнею законотворці. Мої друзі та колеги з різних країн підходили до мене і просили познайомити їх із Володимиром Іллічем. А наші пострадянські казали прямо: «Ми тобі заздримо. У нас таке неможливе…». Ми, хто дістав Робертове запрошення, жили всі разом у недорогому готелі, не розкошували, у вільні години спілкувалися між собою. Український генерал, попри незнання англійської мови, став душею цілої нашої компанії, де були американка Елен Мерсер і класичний британець Джим Берлі, і киргизький професор Валєрій Соложенкін, і голандець Роберт ван Ворен, і білоруський інтелектуал Уладзімір Пазняк (котрому доводилося обслуговувати Пристайка як перекладачеві, – робив він це радо, подумки озираючись на білоруські реалії). Ми гуляли вулицями, пили пиво та каву на відкритих терасах, жартували, сміялися. І завжди найголоснішим і найвеселішим був Пристайко. Я милувався ним тоді, розуміючи: і його легке збудження, і жага спілкування – це від раптової, раніше не знаної йому свободи. Де немає різниці у культурах, мовах, традиціях, де немає минулого. Якось до мене прийшов знайомий японський психіатр і м’яко сказав: «Я був одним із тих, хто в 70-ті роки вимагав Вашого звільнення з табору та припинення зловживань психіатрією в СРСР. Отримавши програму про симпозіюм із етики та права, я неабияк здивувався. Я не розумів, навіщо Ви, жертва репресій, згодилися виступати разом зі своїм катом, працівником КДБ. Тепер я розумію – Ви маєте рацію, так і варто чинити. А Ваш друг-генерал мені дуже сподобався, він симпатична людина. Познайомте мене з ним!».
Потім був Київ. Усе той самий Київ із дріб’язковими клопотами нерозумних і дуже жадібних людей, які називали цю гризню великою політикою. Жодна з українських газет не взяла у Володимира Ілліча інтерв’ю, жоден телеканал. Нецікаво…
Якось уранці він мені зателефонував і попросив, відклавши всі справи, вдень бути у нього в кабінеті. «Щось скоїлося», – вирішив я. О четвертій годині я був у нього. В присутності начальника архівного управління СБУ Пристайко дуже серйозно і дуже наполегливо (чого раніше ніколи не було) попросив до завтрашнього полудня написати післямову до готової до друку книжки. Набраний текст лежав у кількох теках. Я почав був відмовлятися: «Не можу. Не буду. Я – не історик. Ви забули: я лікар. Усі ці страшні документи й біографічні довідки має коментувати історик…». Тоді Володимир Ілліч сказав головне: «Ви бачите, тут списки керівного складу сталінського НКВС в Україні. На жаль, тут є один аспект, котрий я мушу попередити. Річ у тім, що 40% цих людей – євреї. Так було. Ви самі казали мені, що Ваш батько виховував Вас із дитинства у знанні цього факту. Книжка справді страшна. Уявіть собі, книжка вийде друком, і мене негайно всі ці N і NN (прізвища випускаю. – С.Г.) публічно звинуватять в антисемітизмі. Я переконаний, якщо Ви напишете післямову, коротку, як Ви вмієте, Вони не наважаться влаштовувати з цього приводу ще одну публічну кампанію. Прошу Вас, не відмовляйтеся… Ви маєте одну ніч». Він мав рацію. Я теж добре знаю всіх N, NN й іже з ними. В одному я не мав певности: що мій коментар зупинить їхній завжди готовий до вжитку «класовий гнів». На ранок текст був готовий[1]. І я дотепер вдячний Володимирові Іллічу за цю несподівану «провокацію». Нарешті я висловився на цю давно дражливу для мене тему, котру так звані «професійні євреї» вважають політично некоректною.
…А ми й далі видавали журнал «З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КДБ». Архівісти СБУ й історики його формували, а я, як і раніше, шукав для видання гроші. І наше некомерційне видавництво на своїй старенькій німецькій машині друкувало його доволі регулярно. Українська держава зовсім не цікавилася фінансуванням цього унікального проекту. В останні роки журнал фінансував… приватний єврейський фонд у Нью-Йорку, де виконавчим директором був тоді мій добрий знайомий, у минулому – професор російської філології. Він, американський єврей, розумів: фінансувати таке видання – його особистий моральний обов’язок. До речі, українська діаспора Канади та США допомагати журналові категорично відмовилася. 2002 року Володимир Ілліч зателефонував мені й дещо напружено повідомив: керівництво СБУ нагородило мене, Семена Фішелевича Глузмана, спеціальним дипломом і нагрудним знаком, ясна річ, за допомогу в публікаційній діяльності СБУ. Далі Володимир Ілліч запропонував мені зустрітися десь за горнятком кави, де він і передасть диплом і нагрудний знак. Не приховуватиму, я розгубився. Я не мав жодного бажання ставати «почесним чекістом» (у старій, радянській термінології). Чесно кажучи, я навіть був трохи обурений. Тому й відповів так: «Ви мене не запитували заздалегідь. Ви вже це зробили. Що ж, хай буде так. Я готовий отримати диплом і нагрудний знак, але не в кав’ярні чи кабінеті. Тільки публічно! Це моя перша умова, я не хочу розмов за спиною. Друга умова: акцію слід влаштувати в клубі СБУ, куди публіку запрошу я сам. Усіх, кого забажаю: лікарів, журналістів, письменників, філософів, художників тощо». Пристайко спробував заперечити: «Але наш клуб закритий для загалу, нічого такого там ніколи не було!». Я був непохитний: «Або так, або взагалі ніде». Голова СБУ акцію дозволив, ми заходилися її готувати. Я запропонував Володимиру Іллічу водночас провести презентацію щойно виданої книжки про зловживання психіатрією в СРСР[2] із його, Пристайка, передмовою. На тому і зійшлися. Того дня клуб СБУ було «розсекречено» на дві години, туди з особливим відчуттям заходили десятки київських інтелектуалів, багато хто з них раніше мав проблеми та конфлікти з КДБ. Спершу відбулася презентація книжки, як завжди розумно та чесно говорив Володимир Ілліч. Потім, ближче до кінця, під захоплене ревище аудиторії він причепив до мого піджака гарний нагрудний знак. Мені, затятому антирадянщикові, супротивникові його системи… Це було прекрасно, справді, це було прекрасно! Я бачив: Володимир Ілліч щасливий! Я зробив це заради нього, і він це розумів.
Його поважали журналісти. Навряд чи хтось казав це йому в вічі. Але багато хто зізнавався в цьому мені. Доволі іронічно, якщо не гірше, ставлячись до СБУ загалом, журналісти особливо вирізняли його, генерала Пристайка, у приватних бесідах формулюючи своє ставлення так: «він не такий, таких у цій системі в принципі не буває…», «він якийсь особливий, намагається говорити відверто або не говорити взагалі…». А одна моя добра знайома, визнаний в Україні журналіст-правознавець, сказала так: «У цього професійного чекіста, який десятиліттями працював у КДБ, правових знань більше, ніж у всієї нашої академії правничих наук… Парадокс якийсь…».
Мав він і добрий імідж у самому СБУ. Молоді працівники, зазвичай негативно (і небезпідставно) налаштовані до свого начальства, завжди говорили про Пристайка: «Він нормальний мужик. Його поважають. І він завжди намагається не влізти в наш чекістський бруд…». Була конкретна ситуація, коли мені, цілком сторонній людині, довелося просити Володимира Ілліча захистити молодого працівника служби від хижого начальника-генерала. Знаючи, що Пристайко принципово не любить і не вміє просити, я, однак, звернувся до нього. Більше не було до кого. Справу погіршувало й те, що підрозділ СБУ, де працював той хлопець, не належав до зони компетенції Володимира Ілліча. Коли я розповів про ситуацію детально, Пристайко погодився допомогти. І допоміг.
Потім була хвороба. І важка операція. І – вихід на пенсію. Його родина й усі ми, близькі друзі, потерпали, що цей пожиттєвий трудоголік, який не вміє та й не бажає займатися хоч якимсь бізнесом, не має жодних академічних регалій, потрібних для викладання, западе в депресію. Попервах було важко, незвично. Пригнічував надмір вільного часу, незапотребуваність. А потім ця дивовижна людина відчула принаду свободи. Свободи, якої він у своєму житті ніколи не мав. Він сів за письмовий стіл, почав писати. Мав грандіозні плани, море ідей. Він уголос начитував мені десятки свіжих сторінок, міг без упину говорити, показувати документи. Я з подивом спостерігав, як цей немолодий уже чоловік випромінює цікавість до життя. Він учився жити вільним! І я розумів: якщо станеться диво і колишні чи нові керівники країни покличуть його на службу, він відмовиться. Без роздумів, без сумнівів. Бо він став вільним!
А в цей час хвороба з’їдала його. Помирав він важко, дуже важко… Ховали його в скромному місці. Не на алеях Байкового… Так хотіла його родина. Вони всі, Пристайки, скромні трудяги. Як і він.
------------------------------------------------------------------
[1]Див.: Юрій Шаповал, Володимир Пристайко, Вадим Золотарьов, ЧК-ГПУ-НКВД в Україні: особи, факти, документи, Київ, 1997.
[2] Н. Аликина, А. Коротенко, Советская психиатрия. Заблуждение и умысел, Киев, Сфера, 2002.
четверг, 22 октября 2009 г.
Кому служит "пенсионер" Шатковский?
За последние несколько лет уже столько всего сказано о Службе безопасности Украины и ее "горе-руководителях", что прямо жалко становится не только ее сотрудников и украинское государство, но и нас с вами, ведь именно нам приходится жить в этом государстве.
За последние несколько лет уже столько всего сказано о Службе безопасности Украины и ее "горе-руководителях", что прямо жалко становится не только ее сотрудников и украинское государство, но и нас с вами, ведь именно нам приходится жить в этом государстве.
Оказывается, кого в этой службе среди руководителей только не было- здесь тебе и алкоголики (ну с кем не бывает), и "агенты иностранных спецслужб", и баптисты, и бизнесмены-миллионеры, и бездипломники-сводники, и взяточники, и просто рагули-непрофессионалы. Какое-то преступное сообщество, а не спецслужба. Жаль, конечно, простых сотрудников СБУ – служба в подчинении таких "командиров-моральных уродов" явно не сахар. Но факт есть факт – СБУ как таковой уже нет, а ее бывшие и нынешние руководители живут и процветают, особенно те, кто вовремя смылся на пенсию, хотя в правовом государстве для них дорога на нары.
Один из таких пенсионеров – Шатковский Петр Николаевич – сейчас высокопоставленный руководитель Секретариата Виктора Ющенко. Этот бывший первый заместитель главы СБУ (среди тогдашнего руководства Службы у него была кличка "жадный"), когда против него было возбуждено уголовное дело (тоже уже бывшим руководителем СБУ И.Смешком), правдами и неправдами быстренько уволился с СБУ как инвалид 1 группы, попутно получив не только выходное пособие почти в 600 тыс.гривен, но и еще одну квартиру по улице Паторжинского,14 площадью 200 м., где метр квадратный на то время стоил 3000 у.е. (сейчас – около 5 тис. у.е.).
"Покрышевав" немного времени вместе со своими друзьями-подельниками В.Радченком, Ю.Землянским и Ю.Вандиным, П.Шатковский и К решили вернуться во власть – к дармовой кормушке. Для этого была разыграна нехитрая комбинация и пенсионер-инвалид 1 группы П.Шатковский уже который месяц "крышует" с позиций Секретариата президента. В этой ситуации меня не удивляет место работы "инвалида 1 группы" П.Шатковского (судя по ситуации там таких "инвалидов" очень много). Беспокоит то, что он активно начал под соусом усиления работы СБУ продвигать "своих людей" (таких же патологически жадных) на "рыбные" направления в центральном аппарате и в регионах, и одновременно пытаясь убрать с СБУ тех, кто хорошо осведомлен о "подвигах" самого Петра Шатковского.
При этом самим Шатковским все это подается как необходимое условие борьбы против Ю.Тимошенко. Одновременно он активно обхаживает "эсбеушное" окружение самой Ю.Тимошенко для засвидетельствования ей своей готовности "работать в ее личных интересах и интересах ее команды". Он даже факт увольнения с СБУ А.Кислинского ставит себе в заслугу, не имея к этому ни малейшего отношения. Знающие люди говорят, что первым тестом на преданность для Петра Шатковского определили увольнение с должности заместителя руководителя СБУ В. Цыганка, который одновременно возглавляет в Службе Департамент по защите национальной государственности и знает очень много "щекотливых вещей" о той же Тимошенко и ее окружения. Говорят также, что Шатковскому "команда Тимошенко" уже назвала фамилии своих кандидатов на место того же Кислинского и Цыганка.
Для того, чтобы Шатковскому было "легче лоббировать" в Секретариате увольнение Цыганка, в БЮТ небеизвестному Стасу Речинскому дали отмашку задействовать ОРД и другие подконтрольные сайты для дискредитации В.Цыганка и ряда других руководителей СБУ, которые все еще пытаются оставаться вне Юлиного влияния. Для подтверждения этой версии достаточно зайти на сайт ОРД.
Богдан Васильев
22.10.2009 16:23
Опубликовано: http://www.narodnapravda.com.ua/politics/4ae05cb69e549/
Довідка ZAXID.NET
Петро Миколайович Шатковський народився 12 липня 1955 року на Житомирщині. Закінчив Вищу школу КДБ СРСР, юрист-правознавець. В 1976 - 1991 рр. працював в органах КДБ. У 1992 - 1994 рр. очолював відділ регіонального управління СБУ. У 1994-1996 рр. - заступник начальника, начальник Головного управління контррозвідки. З вересня 2003 р. по травень 2004 року обіймав посаду заступника секретаря Ради національної безпеки і оборони. До призначення на посаду заступника Глави Секретаріату Президента України - перший заступник голови Служби безпеки України. Має звання генерал-полковника.
четверг, 6 августа 2009 г.
СБУ КОНТРАБАНДА
Герой: відомий “кадровик”, кузнец кадрів органів безпеки Рівненщини, Сумщини, Тернопільщини, Буковини Мельниковіч.
З прибуттям генерал-майора Мельниковича В.А. контрабандні та корупційні схеми в Чернівецькій області отримали нове життя і перенаправилися в правильне русло, а саме на збагачення нового керівника СБУ в Чернівецькій області та двох його замів Гавриша Я.В. та Тарновецького A.B., які давно ними керують та і не дуже це конспірують. Інакше як пояснити багаторічну дружбу Гавриша Я.В. з відомим чернівецьким контрабандистом, бувшим співробітником чернівецького СБУ, Крикуном В., який при допомозі покровителя-партнера, протягом останніх десяти років налагодив регулярний міліонний контрабандний канал попадання китайського товару та турецьких килимових виробів через українсько-румунський та українсько-молдовський кордон в Україну. З прибуттям в Чернівці Мельниковича значна частина доходів від контрабандної діяльності Крикуна почала осідати в його карманах. Для простого знайомства Крикуна з Мельковичем, через Гавриша, на дні народження генерала ним було подаровано новий мерседес та запевнено в вірності та правильності валютних відчислень. Отримавши індульгенцію на контрабандну діяльність Крикун зібрав всіх відомих контрабандистів області та розповів, що він назначений керувати цим бізнесом в регіоні та з кожним окремо оговорить такси за високе «покровительство» з боку чернівецької єпархії СБУ.
Не з одним Крикуном генерал налагодив співпрацю, ще один відомий чернівецький контрабандист та близький друг Гавриша — Герман Коля по прізвиську «Тракторист» протоптав до нього валютну стежку. Герман славився всі часи контрабандною переправкою цигарок в Румунію, доходи від якої можна порівняти тільки з наркоторгівлею та проституцією, чим також полюбляє заробляти бізнесмен. Зв’язавши через Гавриша в єдине ціле Мельниковича, начальника Чернівецького прикордонного загону Мацишина М. та колегу по партії БЮТ начальника Чернівецької митниці Салагора М. він відновив перекидку цигарок тепер уже в Євросоюз. Щоденні партії приносять баснословні доходи всім компаньйонам. Ще одного товариша-контрабандиста Жаровського В. Гавриш підвів в обійми до генерала, він також хоче продовжувати працювати на протореній ниві контрабанди турецьких кондитерських та золотих ювелірних виробів. Маючи значні напрацювання у цій сфері та турецьких колег міліонерів бізнесмен завірив у значних надходженнях в генеральський карман та підкріпив свої слова значним валютним дарунком.
Не дрімає та старається доказати свою відданість новому керівникові і другий зам Тарновецький, який давно зрозумів дохідність від дружби з керівником TOB «Машзавод» Сідляром В. Будучи начальником економічного підрозділу він отримав значну долю від прибутків підприємства. Тепер керівник заводу допомагає і Мельниковичу, як і керівництво ВАТ «Дністрогідроенерго», яке дуже полюбляє витрачати бюджетні кошти на власні потреби та потреби Тарновецького.
Не тільки старими схемами задовольняється генерал, для запуску нових він призначив на посаду заступника спецпідрозділу «К» чернівецького управління свого родича з Рівного — Цюцюру, друга чи третя дружина якого володіє сіткою ювелірних магазинів в обласному центрі і під керуванням чоловіка потекла річечка золотих виробів в Україну, не забуваючи при цьому про патрона. Дружина Цюцюри уже приймає замовлення з усієї України на доставку з Туреччини золотих виробів.
Не забарився і з візитом та бізнеспропозиціями на Буковину старий друг Мельниковича по СБУ — Юра Артюхов (Мерседес) і знову запрацював канал доставки контрабандних автомобілів, яким так славиться цей професіонал в погонах служби. Правда приходиться ділитися з Володею за кришу, але є з чого, дуже дохідний українсько-румунський кордон, та і машини не з дешевих, про такі в Чернівцях раніше і не чули.
Про моральну сторону «буковинського» генерала також не раз перешіптувалися співробітники, коли замість дружини на офіційних святах він представляє бізнесвуменшу, яка вихваляється що це вона проплатила йому посаду начальника чернівецького СБУ. А як при цьому він любить говорити про моральність….Завжди треба починати з себе!!!!!!! Як і не_забувати про ту кількість квартир, яку прихватизував генерал перебуваючи на посадах в різних регіонах неньки України. Чернівці не виняток Гавриш і Тарновецький організували черговий подарунок начальнику у вигляді престижного житла, яке не світить отримати молодим працівникам, на плечах яких подібні керівники їдуть в рай. Далі буде….
ЗІ: Опер
Квартиру, яку отримав Мельникович у Чернівцях, за рішенням комісії від 30.12.2009 р. від нього забрали. За іронією долі — ті, хто місяць назад були його фаворитами та клялись йому у вірності. Ну правда не з власної ініціативи, а за результатми службового розслідування.
Біографічна довідка. Мельникович народився 28 січня 1959 року у Зарічненському районі на Рівненщині. В органах державної безпеки з 1985 року. Працював на посадах оперативного та керівного складу в Управліннях СБ України в Рівненській, Сумській, Тернопільській (призначений Указом вiд 21.11.2005 № 1624/2005, звільнений 1.11.2007 указом №1038/2007), Чернівецькій (призначений Указом вiд 28.11.2008 № 1117/2008 ,звільнений Указом вiд 23.10.2009 № 862/2009) областях та Центральному апараті СБУ. Указом вiд 23.03.2010 № 426/2010 призначений начальником Управління Служби безпеки України у Волинській області. Указом вiд 21.08.2006 № 709/2006 присвоєно військове звання генерал-майора
ИСТОЧНИК ПУБЛИКАЦИИ ОРД
З прибуттям генерал-майора Мельниковича В.А. контрабандні та корупційні схеми в Чернівецькій області отримали нове життя і перенаправилися в правильне русло, а саме на збагачення нового керівника СБУ в Чернівецькій області та двох його замів Гавриша Я.В. та Тарновецького A.B., які давно ними керують та і не дуже це конспірують. Інакше як пояснити багаторічну дружбу Гавриша Я.В. з відомим чернівецьким контрабандистом, бувшим співробітником чернівецького СБУ, Крикуном В., який при допомозі покровителя-партнера, протягом останніх десяти років налагодив регулярний міліонний контрабандний канал попадання китайського товару та турецьких килимових виробів через українсько-румунський та українсько-молдовський кордон в Україну. З прибуттям в Чернівці Мельниковича значна частина доходів від контрабандної діяльності Крикуна почала осідати в його карманах. Для простого знайомства Крикуна з Мельковичем, через Гавриша, на дні народження генерала ним було подаровано новий мерседес та запевнено в вірності та правильності валютних відчислень. Отримавши індульгенцію на контрабандну діяльність Крикун зібрав всіх відомих контрабандистів області та розповів, що він назначений керувати цим бізнесом в регіоні та з кожним окремо оговорить такси за високе «покровительство» з боку чернівецької єпархії СБУ.
Не з одним Крикуном генерал налагодив співпрацю, ще один відомий чернівецький контрабандист та близький друг Гавриша — Герман Коля по прізвиську «Тракторист» протоптав до нього валютну стежку. Герман славився всі часи контрабандною переправкою цигарок в Румунію, доходи від якої можна порівняти тільки з наркоторгівлею та проституцією, чим також полюбляє заробляти бізнесмен. Зв’язавши через Гавриша в єдине ціле Мельниковича, начальника Чернівецького прикордонного загону Мацишина М. та колегу по партії БЮТ начальника Чернівецької митниці Салагора М. він відновив перекидку цигарок тепер уже в Євросоюз. Щоденні партії приносять баснословні доходи всім компаньйонам. Ще одного товариша-контрабандиста Жаровського В. Гавриш підвів в обійми до генерала, він також хоче продовжувати працювати на протореній ниві контрабанди турецьких кондитерських та золотих ювелірних виробів. Маючи значні напрацювання у цій сфері та турецьких колег міліонерів бізнесмен завірив у значних надходженнях в генеральський карман та підкріпив свої слова значним валютним дарунком.
Не дрімає та старається доказати свою відданість новому керівникові і другий зам Тарновецький, який давно зрозумів дохідність від дружби з керівником TOB «Машзавод» Сідляром В. Будучи начальником економічного підрозділу він отримав значну долю від прибутків підприємства. Тепер керівник заводу допомагає і Мельниковичу, як і керівництво ВАТ «Дністрогідроенерго», яке дуже полюбляє витрачати бюджетні кошти на власні потреби та потреби Тарновецького.
Не тільки старими схемами задовольняється генерал, для запуску нових він призначив на посаду заступника спецпідрозділу «К» чернівецького управління свого родича з Рівного — Цюцюру, друга чи третя дружина якого володіє сіткою ювелірних магазинів в обласному центрі і під керуванням чоловіка потекла річечка золотих виробів в Україну, не забуваючи при цьому про патрона. Дружина Цюцюри уже приймає замовлення з усієї України на доставку з Туреччини золотих виробів.
Не забарився і з візитом та бізнеспропозиціями на Буковину старий друг Мельниковича по СБУ — Юра Артюхов (Мерседес) і знову запрацював канал доставки контрабандних автомобілів, яким так славиться цей професіонал в погонах служби. Правда приходиться ділитися з Володею за кришу, але є з чого, дуже дохідний українсько-румунський кордон, та і машини не з дешевих, про такі в Чернівцях раніше і не чули.
Про моральну сторону «буковинського» генерала також не раз перешіптувалися співробітники, коли замість дружини на офіційних святах він представляє бізнесвуменшу, яка вихваляється що це вона проплатила йому посаду начальника чернівецького СБУ. А як при цьому він любить говорити про моральність….Завжди треба починати з себе!!!!!!! Як і не_забувати про ту кількість квартир, яку прихватизував генерал перебуваючи на посадах в різних регіонах неньки України. Чернівці не виняток Гавриш і Тарновецький організували черговий подарунок начальнику у вигляді престижного житла, яке не світить отримати молодим працівникам, на плечах яких подібні керівники їдуть в рай. Далі буде….
ЗІ: Опер
Квартиру, яку отримав Мельникович у Чернівцях, за рішенням комісії від 30.12.2009 р. від нього забрали. За іронією долі — ті, хто місяць назад були його фаворитами та клялись йому у вірності. Ну правда не з власної ініціативи, а за результатми службового розслідування.
Біографічна довідка. Мельникович народився 28 січня 1959 року у Зарічненському районі на Рівненщині. В органах державної безпеки з 1985 року. Працював на посадах оперативного та керівного складу в Управліннях СБ України в Рівненській, Сумській, Тернопільській (призначений Указом вiд 21.11.2005 № 1624/2005, звільнений 1.11.2007 указом №1038/2007), Чернівецькій (призначений Указом вiд 28.11.2008 № 1117/2008 ,звільнений Указом вiд 23.10.2009 № 862/2009) областях та Центральному апараті СБУ. Указом вiд 23.03.2010 № 426/2010 призначений начальником Управління Служби безпеки України у Волинській області. Указом вiд 21.08.2006 № 709/2006 присвоєно військове звання генерал-майора
ИСТОЧНИК ПУБЛИКАЦИИ ОРД
пятница, 24 июля 2009 г.
Второе нашествие янычар (история создания “національно свідомих”)
Русин 28.12.2005 г www.anti-orange-ua.com.ru
… Третья Эпоха Нэзалэжности началась в 1991 году …существующие на сегодняшний момент тенденции - разрушение экономики, вымирание населения и дебилизация оставшегося, а также явные признаки развала территории на удельные княжества и нашествие иностранцев дают веские основания предполагать, что все пойдет как и встарь. Настоящая независимость уже не за горами…
Вольные каменщики
В заключение обзора факторов, которые привели к появлению украинских янычар необходимо остановиться на роли масонства. Этот фактор является для меня самым малоисследованным. Однако уже общие соображения дают право утверждать, что этот фактор имеет место быть.
Первое и основное соображение. Согласно утверждениям самих масонов, это движение является носителем идей, которые в настоящее время называются либеральными. А это автоматически означает, что это движение является враждебным по отношению к общинной цивилизации восточных славян.
Второе соображение. Приказы в масонских ложах обязательны к исполнению «братьями». Поэтому политики, состоящие в масонских ложах, обязаны действовать во вред русскому суперэтносу.
Третье соображение. В России масоны появились уже во время Петра I (который и сам был масоном), и с тех пор уже никогда окончательно не исчезали с этой территории (под запретом они находились при Екатерине II, Павле и во времена СССР). Следовательно, в России появилась «пятая колонна», деятельность которой могла быть только разрушительной.
Четвертое соображение. Влияние масонов объясняется не их количеством, которое никогда не превышало нескольких тысяч, а влиятельностью их членов, занимавших высокие государственные посты.
Теперь факты.
...Оказывается Международная Общественная Организация иностранного государства «Орден Рыцарей Тамплиеров», во главе с Великим Приором Александром Яблонским, была официально зарегистрирована на Украине еще 2 июня 1999 года. Украинские тамплиеры открыли счет в банке «Таврия» и задекларировали, что намерены заниматься развитием традиций рыцарства, геральдикой, генеалогией и изучением эзотерических знаний...
Теперь стоит перечислить самых известных тамплиеров Украины, рыцарей Ордена Св.Станислава (мирские должности указаны на момент вступления, поэтому могут повторяться).
Высопревосходительства:
Кравчук Леонид Макарович, первый Президент Украины;
Деркач Леонид Васильевич, Глава Службы Безопасности Украины;
Пустовойтенко Валерий Павлович, Премьер-министр Украины;
Азаров Николай Янович, Глава Государственной налоговой администрации Украины;
Алексеенко Борис Николаевич Председатель Государственного комитета по охране государственной границы Украины;
Кучма Людмила Николаевна, Первая Леди Украины;
Кравченко Юрий Федорович, министр внутренних дел Украины;
Соловков Юрий Петрович, Глава Государственной таможенной службы Украины;
Землянский Юрий, Первый заместитель Главы Службы безопасности Украины;
Шепель Владимир Кононович, Начальник Управления государственной охраны Украины;
Шатковський Петр Николаевич, Заместитель Главы Службы безопасности Украины;
Лазарев Григорий Петрович, Заместитель Главы Службы безопасности Украины;
Романов Владимир Николаевич, Начальник Финансового управления МВД Украины;
Джига Николай Васильевич, заместитель министра внутренних дел Украины;
Харламов Александр Васильевич, Начальник Главного Управления Госслужбы по борьбе с экономической преступностью МВД Украины;
Гутник Анатолий Евгеньевич, Первый заместитель Главы Государственной налоговой администрации Украины, начальник Управления налоговой милиции;
Потебенько Михаил Алексеевич, Генеральный прокурор Украины;
Рябец Михаил Михайлович, Глава Центральной избирательной комиссии;
Егоров Александр Борисович, Первый заместитель Главы Государственной таможенной службы Украины;
Гарник Николай Васильевич, Первый заместитель Генерального прокурора Украины;
Кузьмук Александр Иванович Министр обороны Украины;
Брезвин Анатолий Иванович, заместитель Главы Государственной налоговой администрации Украины, Глава Государственной налоговой администрации в Киеве;
Шуляк Петр Иванович, Начальник Генерального Штаба Вооруженных сил Украины, Первый заместитель Министра обороны;
Толубко Владимир Борисович, начальник Национальной Академии Обороны Украины.
Превосходительства:
Смирнов Юрий Александрович, Министр внутренних дел Украины;
Кальниченко Игорь Викторович, заместитель главы Государственной налоговой администрации Украины;
Шаповал Владимир Иванович, начальник Главного управления Государственной службы охраны при МВД Украины;
Семиноженко Владимир Петрович, Вице-Премьер Министр Украины;
Белов Александр Федорович, советник Главы Службы безопасности Украины;
Стельмах Владимир Семенович, Глава Национального банка Украины;
Левочкин Владимир Анатольевич, Глава Государственного департамента Украины по вопросам исполнения наказаний;
Ткачук Павел Петрович, командир соединения Вооруженных Сил Украины;
Корнякова Татьяна Всеволодовна, заместитель Генерального Прокурора Украины;
Дрижчаный Игорь Васильевич, заместитель Генерального Прокурора Украины;
Шинальський Александр Иванович, заместитель Генерального Прокурора Украины;
Шокин Виктор Николаевич, заместитель Генерального Прокурора Украины;
Шкаберин Владимир Николаевич, заместитель Главы Совета министров Автономной Республики Крым.
Достойные Паны:
Жвалюк Виктор Романович, Первый заместитель Главы Государственной налоговой администрации Украины;
Чалый Владимир Дмитриевич, Начальник Главного Управления налоговой милиции Государственной налоговой администрации Украины.
Лозинский Аскольд, Президент Всемирного Конгресса Украинцев
Ступка Богдан Сильвестрович, художественный руководитель театра им. Ивана Франко;
Кирпа Георгий Николаевич, Генеральный директор Украинской железной дороги;
Литвин Вадим Валентинович, Народный депутат Украины.
Титулы не указаны:
Стеценко Александр Алексеевич, Заместитель Министра обороны по вооружению, Начальник Вооружения Вооруженных Сил Украины;
Ткачев Владимир Васильевич, заместитель Министра обороны Украины, Командующий Силами ПВО Украины;
Митрополит Мефодий, Предстоятель Украинской Автокефальной Православной Церкви, Митрополит Тернопольский и Подольский;
Зленко Анатолий Максимович, Министр иностранных дел Украины;
Костюченко Леонид Михайлович, Министр транспорта Украины;
Шкидченко Владимир Петрович, Начальник Генерального Штаба Вооруженных Сил Украины;
Пискун Святослав Михайлович, заместитель начальника налоговой милиции Украины, начальник Следственного управления налоговой милиции Украины.
Шейбут Виктор Владимирович, начальник Управления по борьбе с коррупцией и безопасности Государственной налоговой службы Украины;
Радченко Владимир Иванович, Глава Службы безопасности Украины;
Вандин Юрий Александрович, заместитель главы Службы безопасности Украины;
Тулуб Сергей Борисович, заместитель Секретаря Совета национальной безопасности и обороны Украины;
Радецкий Виктор Семенович, начальник Национального Центрального бюро Интерпола.
Это только наиболее известные «эсэсовцы» (я не шучу – на ордене и рыцарской мантии красуются латинские буквы “SS”). Всего же на начало 2005 года уже имеется более 500 кавалеров и кавалерственных дам Великого Приората Украины.
И последнее. Несколько выдержек из Статута Приората, обязательного к исполнению: Для членства в Ордене не имеют значения расовая принадлежность, религиозные убеждения или этническое происхождение. Мужчины и женщины признаются равными перед Всевышним, с равными правами и ответственностью во всех делах Ордена... Все награжденные становятся кавалерами или кавалерственными дамами Ордена... Кавалеры Ордена обязаны придерживаться требований Статутов Ордена и Приората, выполнять решения органов управления Приората, своевременно выполнять свои обязанности перед Приоратом… Перед награждением каждая особа подает на рассмотрение Ордена свое резюме, платит установленный вступительный взнос и свидетельствует о своем согласии принять награду и готовности сохранять верность принципам Ордена...
Сомневающиеся могут отправиться на сайт украинских вольных каменщиков (www.ststanislas.org.ua), и лично полюбоваться на фотографии указанных персон.
Вместо эпилога
... исторически «украинская нация» обречена. Самая главная причина заключается в том, что в основе «украинства» лежит зоологическая ненависть ко всем наиболее почитаемым древним традициям и культурным ценностям своих предков... Следствием этого будет полное уничтожение собственной национальной основы и появление нежизнеспособной исторической химеры.Кроме того, в настоящее время происходит укрупнение надгосударственных группировок и исчезновение малых наций. Этому же способствует и развитая сеть современной связи и транспорта (делающая невозможной изоляцию небольших регионов).
Далее, у искусственно созданного «украинства» для независимости недостаточно ни культурных ни этнографических отличий, которые бы позволили ему отделиться от соседей.
Недостаточно у «украинства» (в лице его активных носителей – галицийцев) и людских ресурсов для того, чтобы «галицизировать» малороссов или самостоятельно стать отдельной от малороссов или поляков нацией. Кроме того, янычарам, которые по своей сути являются холопами, нужен хозяин. Без которого они похожи на сорвавшихся с привязи цепных псов, не знающих что делать. Беспомощных стратегически и способных только на внутривидовую грызню.
Нынешнее химеричное государство – нэзалэжна Украина обречена на скорую ассимиляцию. Либо она будет воссоединена с родственными ей Россией и Белоруссией. Либо будет присоединена к чуждой ей по культуре и вере Польше.
Поэтому, тот, кто в условиях многовековой постоянной экспансии немцев на Восток стремится построить независимую от России Украину, будет строить не Украину, а Польшу.
Свидетелями чего мы все сейчас и являемся.
Кроме того, о какой независимости Украины в современном мире может идти речь, если сейчас на карту поставлена территориальная целостность России. В таких условиях «независимая» Украина может быть только коротким переходным этапом и только до тех пор, пока проводит враждебную политику по отношению к России. И в случае необходимости она быстро распадется на Запад, Восток и Юг. Необходимые для этого условия уже созданы. Дело осталось за малым – командой заокеанских кукловодов.
Давно уже пора всем понять, что деструктивная в самой своей основе идея «нэзалежности» всегда приносила жителям Украины одни только несчастья.
***
Литература
На этой литературе основана компилятивная в своей основе доказательная база правоты идеи существования украинских янычар.
1. ruth. Затюканный Суржик…осколок Руси? http://for-ua.com/phorum/read.php?1,262984
2. Автор не известен. В Донецк прислали списки «врагов народа» http://zadonbass.org/first/message.html?id=13964
3. Автор не известен. В Ивано-Франковске «объявили войну» русскому языку http://kiev2000.com/news/view.asp?Id=130788&Part=17
4. Автор не известен. Лукавство националистов оправдывающих вояк ОУН-УПА http://zluka.isr.lviv.ua/files/smi_vu.htm
5. Автор не известен. Первые ласточки русского этноцида www.anti-orange-ua.com.ru/index.php/content/view/68/46/
6. Автор не известен. Русский язык опасен для Украины... www.utro.ru/news/2005/03/30/423170.shtml?2219
7. Автор не известен. Русскоговорящим - тюрьмы! http://users.i.com.ua/~luzan/history/
8. Автор не известен. Степан Бандера, внук http://dancor.sumy.ua/articles/2359.htm
9. Автор не известен. Украинский фашизм: страшная правда http://vlasti.net/index/news/46837
10. Автор не известен. Учебник истории Украины для 5 класса http://kro-krim.narod.ru/
11. Автор не известен. Школьная история: фарс, детектив или уже трагедия? http://kro-krim.narod.ru/LITERAT/UKRAIN/istor2.htm
12. Александров А. О «Великой Украине от Ганга до Рейна» http://kro-krim.narod.ru/PUBLIK/UKR2/ukrgang.htm
13. Александров В. Ющенко (Чумаченко) Екатерина – вторая жена и политический советник Виктора Ющенко http://informacia.ru/facts/humahenko-facts.htm
14. Амелина Я. Эсэсовцы как идеологи украинского национального государства www.rosbalt.ru/2002/03/26/41678.html
15. Анисимов В. «Униженные» и... воскрешенные www.from-ua.com/politics/4121bbd53065a
16. Анисимов В. Чему учит история? www.from-ua.com/politics/4165113947f99
17. Анисимов В. Это непредсказуемое... прошлое www.from-ua.com/politics/41529022eaa19
18. Арзамаскин А. Проблемма коллаборационизма в годы ВОВ www.5ka.ru/33/7529/1.html
19. Баташев А. Главный украинский националист http://hronos.km.ru/biograf/bio_b/bandera_sa.html
20. Баташев А. Как ОУН с УПА воевала www.ukrstor.com/ukrstor/batashev_ounvsupa.htm
21. Бельский А. Языковые грабли www.lenta-ua.com/article/4247ed973a24d
22. Бердник М. Дивизия СС «Галичина». Текст присяги галичанских эсэсовцев http://vlasti.net/index.php?Screen=news&id=100319
23. Большая энциклопедия шизофрении http://shizo21.h1.ru/
24. Бред http://ru.wikipedia.org/wiki/аПЕД
25. Бродский А. Есть компромат, согласно которому Ющенко является заказчиком убийства Вадима Гетьмана http://vlasty.net/index.php?Screen=news&id=85523
26. Бузина О. Тайна авторства «Истории русов» www.antenna.com.ua/news.php?id=142
27. Ваврик В. Терезин и Талергоф www.edrus.org/content/view/228/56
28. Вербицкая Ю. Недетская история, или Как из пятиклашек хотят сделать «сознательных украинцев» www.otechestvo.org.ua/statyi/080403.html
29. Войцеховский А. Реабилитация бандеровщины www.pravda.ru/windows/hotdoc/1999/mar/05/16-04-05-03-99.htm
30. Геровский А. Заметки по русско-украинскому национальному вопросу www.wu-wien.ac.at/groups/ukraine/gerovskij_zametki.htm
31. Геровский А. Иза и сиготский процесс www.ukrstor.com/ukrstor/gerowskij_iza.htm
32. Геровский А. Карпатская Русь в чешском ярме www.ukrstor.com/ukrstor/gerovskij_jarmo.htm
33. Геровский А. Мы и чехи www.ukrstor.com/ukrstor/gerovskij_cehi.htm
34. Геровский А. Украинский монсиньор Волошин - агент Гитлера www.ukrstor.com/ukrstor/gerowskij_monsinior.htm
35. Геровский А. Украинизация Буковины www.wu-wien.ac.at/groups/ukraine/gerovskij_ukrbukowiny.htm
36. Герои страны www.warheroes.ru
37. Греков Н., Деревянко К., Бобров Г. Тарас Шевченко – крестный отец украинского национализма www.edrus.org/content/view/323/56
38. Грушевский М. История Украины-Руси http://sasha.inet.ru/au/hr/ur/
39. Депрессивные расстройства / И.И.Кутько, В.А.Стефановский, В.И.Букреев, Л.Ф. Шестопалова. – К.: Здоров'я, 1992. – 152 с.
40. Дорофеев А. Украина ... прародительница Египта http://kro-krim.narod.ru/PUBLIK/UKR2/egipet.htm
41. Еврейский синдром; Еврейская рулетка / Э.Ходос; под. общ. ред. В.Л.Миронова. – Краснодар: Пересвет, 2003. – 544 с.
42. Железный А. Происхождение русско-украинского двуязычия на Украине www.ukrstor.com/ukrstor/zelogl.htm
43. Жураковский А. Европейцы или жлобы? Как «помаранчевые» искореняют русский язык на Украине http://ukr.ru/positions/74138747
44. Закон о языках (1989 г.) www.sdpuo.org.ua/faction/laws/laws-lang
45. Закон Украины «О развитии и использовании языков в Украине» (Проект) www.rada.kiev.ua/zakon/PR1/TXT1/2200/p2235-4.htm
46. Звонков О. О Гимне Украины http://russian.kiev.ua/archives/2002/0209/020919tg01.shtml
47. Интервью с канадским ученым Виктором Полищуком www.from-ua.com/politics/42709bee93386
48. Исторія Русовъ http://litopys.org.ua/istrus/istrus.htm
49. Камiнський А. Галиччина – Пiємонтом www.ukrstor.com/ukrstor/kaminski_piemont.html
50. Камiнський А. Загадка України i Галиччини www.ukrstor.com/ukrstor/kaminski_zagadka.html
51. Каревин А. Месть профессора Грушевского www.versii.com/telegraf/material.php?id=2294&nomer=212
52. Каревин А. Мова рідна? Слово рідне? www.versii.com/telegraf/print.php?id=4141
53. Кауров В. Обвинение Ющенко и его режима в преступлениях против Церкви www.otechestvo.org.ua/main/20057/802.htm
54. Кобылюх В. Праукраинские религиозные убеждения и их значение в воспитании личности http://iai.donetsk.ua/_u/iai/dtp/CONF/13_2003/articles/stat52.html
55. Козлов Ю. «Герои» Украины www.rdk.wallst.ru/txt/UA_hero.htm
56. Конституция Украины www.rada.kiev.ua/const/const1.htm
57. Корнилов Д. Герои девятого круга www.ukrstor.com/ukrstor/adk_9krug.html
58. Корнилов Д. Отголоски азбучных войн www.orthodoxy.ru/otgoloski.htm
59. Краснов П. Сетевые Общины www.contr-tv.ru/print/339.htm
60. Краснов П. Что такое сетевые организации? www.contr-tv.ru/print/377.htm
61. Краснопольский А. Супруга президента имеет двойное гражданство? www.lenta-ua.com/article/4253e138f3abc
62. Красняков Е., Каревин А. Чертовщина под украинским соусом http://russian.kiev.ua/books/kraskar/dus/dus.shtml
63. Круглов А. Преемственность «традиций» www.anti-orange-ua.com.ru/index.php/content/view/786/42
64. Крупа Т., Залевский В. Тайна одной брошки www.from-ua.com/voice/42137b01eb367
65. Купчанко Г. Галичина и еи русски жители www.ukrstor.com/ukrstor/ruszhytgal.html
66. Кутовой С. Этот День Победы... www.from-ua.com/politics/409b22ac1ef28
67. Ляйхт Ю. Ультраправые группы в рядах оппозиции www.wsws.org/ru/2004/dez2004/ukra-d14.shtml
68. Мартынов К. Битва за историю: рождение украинского мифа www.trinitas.ru/rus/doc/0012/001a/00120363.htm
69. Марченко В. Цвета знамени Степана Бандеры www.ukrstor.com/bandera.html
70. Масловский В. Дивизия «Галичина»: СС или не СС? www.zaistinu.ru/ukraine/press/maslovsky3.shtml
71. Мащенко А. Уроки ненависти http://kro-krim.narod.ru/STRANA/NEW/nenawist.htm
72. Миллер Д. Коммандос: формирование, подготовка, выдающиеся операции спецподразделений (ч.2) http://ukraine.doc.iatp.org.ua/arhiv/15a.htm
73. Мягков М. Гитлера победили румыны, а Наполеона - украинцы? www.kp.ru/daily/23571/43923/print
74. Нечуй-Левицький И. Криве дзеркало украiнськоi мови www.edrus.org/content/view/330/56
75. Обогуев С. Глобус Украины, Маня коза и братец Барабаш www.angelfire.com/nt/oboguev/images/ukrglobus.htm
76. Осташ А. ОУН-УПА и их адвокаты www.edrus.org/content/view/89/47
77. Пашаева Н. Очерки истории Русского Движения в Галичине XIX-XX вв. www.ukrstor.com/ukrstor/paszaeva_oczerk.html
78. Переписка редакции газеты «Свободное слово Карпатской Руси” со своими читателями по национальному вопросу www.wu-wien.ac.at/groups/ukraine/slovo_perepiska.htm
79. Петрушко В. Украинская греко-католическая церковь в первые дни Великой отечественной Войны www.pravoslavie.ru/archiv/ukrgrekocath-vov.htm
80. Поддубный Л. Командир «Армии бессмертных»: правда и вымысел http://zluka.isr.lviv.ua/files/smi_sr_n1_3-2002.htm http://zluka.isr.lviv.ua/files/smi_sr_n4-2002.htm http://zluka.isr.lviv.ua/files/smi_sr_n5-6_2002.htm
81. Полищук В. Без преодоления украинского национализма над народом Украины будет висеть угроза вырождения www.e-journal.ru/p_bzarub-st4-11.html
82. Полищук В. Горькая правда. Преступления ОУН-УПА (исповедь украинца) www.from-ua.com/impossibly/425b8373bd987
83. Помогаев В. Украинский национализм: маски и лицо (ч.1) www.edrus.org/content/view/87/56
84. Прокол М. Авантюра галицких самостийников на Закарпатской Руси www.ukrstor.com/ukrstor/prokol_avantiura.htm
85. Прокоп М. Странички правдивой истории Юго-западной Руси www.ukrstor.com/ukrstor/prokop.html
86. Прокоп М. Униатский «Дранг нах Остен» www.wu-wien.ac.at/groups/ukraine/prokop_drang.htm
87. Разгулов В. Король Украины www.edrus.org/content/view/57/47
88. Родин С. Химера http://russian.kiev.ua/books/rodin/chimera/chimera.shtml
89. Романовский С. Апокалипсис «свободен». Вьетнамский мясник – «крыша» Марчука www.compromat.ru/main/kuchma/marchukapo.htm
90. Романовский Ю. Украинский сепаратизм и Германия www.i.com.ua/~luzan/history/Romanovsky.htm
91. Рябчиков В. Выдуманная история для средней школы http://kro-krim.narod.ru/LITERAT/UKRAIN/istor.htm
92. Рябчиков В. Изменник русского царя http://ua.mrezha.ru/mazepa.html
93. Рябчиков В. Коричневые пятна национализма www.edrus.org/content/view/79/56
94. Савченко В. Как русские стали украинцами www.edrus.org/content/view/237/47
95. Селищев Н. Исторические корни «оранжевой революции» www.rusk.ru/st.php?idar=321688
96. Сергеев П. Кто правит Украиной? www.pravaya.ru/govern/123/3532?print=1
97. Симоненко: Тягныбок не случайный человек в НУ http://www.otechestvo.org.ua/vesti/2004_09/v_11_05.htm
98. Соколов Л. Валуевский циркуляр 1863 г. и Эмсский указ 1876 г. Правда и вымыслы www.edrus.org/content/view/184/56
99. Соколов Л. Королевство Голиции и Голодомории www.edrus.org/content/view/296/56
100. Собрание бреда http://panzer-art-pack.com.ru/
101. Соколов Л. Исторические корни украинского национализма www.edrus.org/content/view/104/47
102. Соловьев С. Мазепа http://ua.mrezha.ru/maz-sol.htm
103. Соломатин Ю. И вновь продолжается бой! Пока еще языковой www.anti-orange-ua.com.ru/index.php/content/view/808/54
104. Соломатин Ю. Ющенко бессовестно лжет об отсутствии ущемлений русского языка в Украине www.anti-orange-ua.com.ru/index.php/content/view/770/54
105. Соломатин Ю., Корнейчук М. Украинская Вторая мировая: накануне 60-летия Великой Победы побеждённые хотят обменяться местами с победителями www.polemics.ru/articles/?articleID=6022&hideText=0&itemPage=1
106. Солоневич И. Народная монархия www.rus-sky.org/history/library/narmon1.htm
107. Справочник по психиатрии / Под. ред. А.В.Снежневского. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Медицина, 1985. – 416 с.
108. Справочник практического врача / Под. ред. А.И.Воробьева. – М.: Медицина, 1982, 656 с.
109. Стерлигов М. Бандеровцев требуют приравнять к ветеранам войны www.strana.ru/print/242089.html
110. Столешников М.Просвещённого национализма львовская ария http://russian.kiev.ua/archives/2004/0409/040923tg01.shtml
111. Струтинский Н. Галичина – не Украина, галицийские националисты – не украинцы www.specnaz.ru/etnopolitika/429
112. Талергофский альманах www.ukrstor.com/talergof
113. Танюк Л., Мовчан П. О функционировании украинского языка на Украине www.anti-orange-ua.com.ru/index.php/content/view/449/48
114. В.Трощинский План мероприятий по решению проблем украинцев-русинов http://lemko.org/rusyn/kuras.html
115. Ульянов Н. Откуда пошло самостийничество www.wu-wien.ac.at/groups/ukraine/A001_ops.html
116. Федуняк А. УПА: мифы и реалии http://marx-journal.communist.ru/no15/upa.shtml
117. Флоринский Т. Малорусский язык и «украiнсько-руський» литературный сепаратизм http://russian.kiev.ua/books/florinsky/separatism/separatism1.shtml
118. Фролов К. Беспрецедентный план погрома Православия на Украине www.br-sl.com/2000/i20-00-1-r.html
119. Фролов К. Карпато-русское москвофильство – «белое пятно» отечественной истории и литературы www.edrus.org/content/view/226/56
120. Фролов К. Расчленение Московского Патриархата – стратегия Вашингтона www.otechestvo.org.ua/main/20054/2703.htm
121. Фролов К. Украинская историография против истории http://kreml.org/opinions/96083823
122. Царинный А. Политический сепаратизм www.i.com.ua/~luzan/history/Politsep_Carinnij.htm
123. Чистяков А. Откуда есть пошла Nенька-Украiна www.specnaz.ru/archive/07.2000/11.htm
124. Штильмарк А. Петр Великий, или воплощение революции http://golos-sovesti.ru/?topic_id=1&gzt_id=137
125. Яблонский В., Таланчук П. Мово ридна, слово ридне (с комментарием) www.ukrstor.com/ukrstor/U017_jasyk.txt
126. Яворский В. Западная Русь www.edrus.org/content/view/53/47
127. Янкелевич Л. Идейные муки украинцев www.from-ua.com/politics/41ecbb258c8d5
Источник: www.anti-orange-ua.com.ru
Подписаться на:
Сообщения (Atom)