Служба безпеки Уркаїни?

Віра ЧОРНА. Україна Молода № 098 за 01.06.2006

«Сірий кардинал» СБУ Радченко і «рука Москви»

Як здійснюється керівництво Службою безпеки — питання, без сумніву, цікаве. Водночас цікаве й інше: хто здійснює це керівництво? При ближчому розгляді з'ясовується, що СБУ керує не її голова Дріжчаний. Хоч як це неприємно визнавати, а після перемоги майданної демократії Служба безпеки України потроху вислизнула з-під державного контролю. А найгірше — те, що в такій ситуації Володимирською намагаються керувати не державні чинники, а клани й навіть закордон. Щодо останнього, то це, ясна річ, Москва. А наші доморощені клани — так, це ті самі, які справляли значний вплив на СБУ ще в часи своєї широкої присутності у владі, а тепер впливають на СБУ, сидячи в опозиції. Йдеться про есдеків і «регіоналів».

      Про механізми цього впливу йтиметься трохи нижче, а поки що мусимо констатувати, що Ігор Васильович виявився слабким керівником. Можливо, причина цього — в слабкості до зеленого змія (а про шкідливі високоградусні звички Дріжчаного говорив ще Михайло Потебенько, коли був Генпрокурором і намагався «зняти» свого тодішнього підлеглого з чарки). Можливо, річ у залежності ще серйознішій, пов'язаній із людським та фінансовим фактором. Можливо, велике значення має й та обставина, що Ігор Васильович — виходець з органів прокуратури — так і не став для спецслужбістів своєю людиною... Хай там як, але Дріжчаний не є в нинішній СБУ найбільш визначальною фігурою. Якщо подивитися на схему, на якій відображені посадові зв'язки всередині спецслужби та вплив на СБУ зовні, то побачимо, що найбільше стрілок сходиться на Володимирі Радченку — тому самому, який очолював Службу безпеки України в часи Кучми, у 2001—2003 роках, а в 1998—2001-му був першим заступником секретаря РНБО. Після не надто тривалого «антракту» досвідчений спецслужбіст Радченко повернувся до керування Володимирською вже в іншій, значно вишуканiшій формі.

      Зараз Володимир Іванович є радником голови СБУ Дріжчаного, потроху розвиває свій, і не лише свій, бізнес, розставляє в Службі безпеки вигідні для себе та своїх партнерів кадри, зокрема впливає на призначення заступників голови СБУ та керівників обласних управлінь. А серед партнерів та приятелів Радченка — не тільки вітчизняні олігархи, а й давні товариші з Москви. Зокрема, є інформація, що Володимир Іванович був однокурсником нинішнього голови російського ФСБ Миколи Патрушева, навіть сусідив із ним по гуртожитку. І, як кажуть у білокам'яній, «дружбє — крєпнуть». У грудні минулого року Радченко вчергове літав до Патрушева в гості. Є також  дані, що з Харкова, який нині вiдiграє особливу роль у СБУшній ієрархії, гінці до Москви літають регулярно — погоджують певні кроки щодо управління Службою безпеки України, затверджують кадрові пропозиції тощо. У столиці Росії, крім іншого, перебуває нібито «в бігах» заступник голови СБУ зразка 2004 року, один iз учасників «отруйної» вечері з Віктором Ющенком Володимир Сацюк. І зараз він є одним із важливих учасників багатокутника, що накриває Володимирську, 33, Дріжчаного, Радченка, деяких українських опозиційних діячів та впливових російських гебістів.

Рука Донецька: дім, який збудував Рінат

Хоча насправді історія прямого впливу Партії регіонів на керівництво СБУ почалася раніше. Ще в той час, коли вже згаданий Володимир Радченко, будучи главою Служби безпеки України, у не зовсім прозорий і, як кажуть, не зовсім легітимний спосіб продав головному багатієві й фактичному керівникові «регіоналів» Рінату Ахметову земельну ділянку, що прилягає до Володимирської, 33 й належала СБУ. Ахметов збудував на цьому шматку землі за адресою вулиця Паторжинського, 14 елітний житловий будинок, і сюди переїхала жити донецька еліта. На останньому поверсі в цій будівлі — розкішний «пентхаус» самого Ріната Леонідовича, з басейном та іншими вигодами «нових українців». Під ним виділили трохи скромніше житло Володимирові Радченку.

      Таким чином, маємо подвійне зближення одного з кланів та державної силової структури: з одного боку — бізнесово-майнове, з іншого — «географічне» (якщо стояти біля рогу СБУ, який виходить на Володимирську, видно, що ця легендарна споруда з сірого граніту фактично «накладається» на крутий дім Ріната і компанії).

      І ще один момент у взаємовигідних стосунках Радченка і «донецьких». Можна припустити, що «регіонали», які не звикли «гнати порожняк», таким чином висловлюють вдячність Володимирові Івановичу за те, що він у 2004 році поступився Віктору Януковичу кандидатством у президенти. Адже багато говорили про сценарій обрання «українського Путіна» і те, що уособленням такої особистості для наших виборців міг стати саме Володимир Радченко як один із фаворитів і можливих наступників Леоніда Кучми. Можливо, для офіцера органів безпеки Радченка виборча кампанія склалася б успішніше, ніж для двічі судимого Януковича. Але «єдиним кандидатом» від влади тоді став висуванець «донів». Просто «тому що». І вони, хоч і програли у 2004-му, віддають Радченкові належне.

Кадри вирішують усе. А хто й навіщо розставляє кадри?

Вплив двох опозиційних полюсів на СБУ найпростіше простежити за кадровими призначеннями, що ними пропонуються. Розглянемо кілька красномовних випадків, які грунтуються не лише на доповідях рядових офіцерів, а й на офіційних документах. Отже, давайте поглянемо, хто прийшов на керівні посади в СБУ після підвищення Дріжчаного.

      Після звільнення Василя Крутова та Андрія Кожемякіна — «людей Турчинова» — на посади заступників голови СБУ прийшли персони, яких можна назвати «людьми Радченка». Це Валерій Підболячний (був начальником управління СБУ в Тернопільській області), Володимир Пшеничний, Владислав Коршунов (очолював 4-й департамент спецслужби), а також згаданий вище Анатолій Мудров із прокуратури. Про Підболячного й Пшеничного кажуть, ніби вони «кришують» бізнес пана Радченка, тим самим буцімто займається й начальник УСБУ на Рівненщині Садовник. А щодо Коршунова, то в бізнесовій сфері йому приписують спільні інтереси з колишнім главою Харківської держадміністрації, а тепер — одним із лідерів Партії регіонів, керівником виборчого штабу ПР—2006 Євгеном Кушнарьовим.

      Ще одним заступником голови СБУ став 53-річний генерал-лейтенант Микола Куркін, який до переведення на Київ працював начальником УСБУ на Дніпропетровщині, а з 2001-го по 2004 рік був «замом» в управлінні Служби безпеки України Харківської області. Його вважають підзвітним Радченку, головному «регіоналу» Харківщини Василю Салигіну, тамтешнім магнатам Гошовському і Ярославському, а також пов'язаним із російськими братами Чорними.

      Начальником управління внутрішньої безпеки СБУ при Дрiжчаному став 43-річний генерал-майор Андрій Мухатаєв, якого вважають підзвітним Радченкові й Куркіну. Навесні він встиг відзначитися бадьорим інтерв'ю «Дзеркалу тижня» на тему «чистки лав» СБУ. А якщо копнути його досьє трохи глибше, то в одній з об'єктивок побачимо такі дані: Мухатаєв під час президентської кампанії 2004 року сприяв встановленню дружніх контактів тодішнього керівника Служби зовнішньої розвідки Олега Синянського з командою кандидата в Президенти Януковича, для чого використав родинні зв'язки своєї дружини Олени з дружиною Євгена Кушнарьова. Активно використовував посадове становище для здобуття інформації в інтересах штабу Януковича, закликав підлеглих по СЗР до різних «акцій сприяння» «майбутній президентській команді Януковича». За такі заслуги генеральське звання Мухатаєву було присвоєне в останні дні Помаранчевої революції — 28 грудня 2004 року. Після перемоги Майдану Мухатаєва усунули від керівництва управлінням розвідки з територій СЗР, але вже в листопаді 2005 року за сприяння нового заступника голови СБУ Куркіна його призначили керівником управління внутрішньої безпеки СБУ. Недоброзичливці зазначають, нібито цих двох добродіїв пов'язує фігурування у чутках про привласнення коштів від реалізації конфіскату на суму близько 3 млн. гривень. Ми, звісно, не віримо, що люди, які контролюють «чистоплотність» працівників СБУ після Помаранчевої революції, самі заплямувалися корупцією, працюючи наприкінці 1990-х років в УСБУ Харківщини. Та й подальшого правового розвитку ті розмови не набули (а Службою безпеки тоді керував Леонід Деркач, «патрон» Куркіна).

      Зараз пан Мухатаєв — особа амбітна й небезкорислива — підтримує тісні зв'язки з головою СБУ Дріжчаним, якого переконав у своїй цілковитій відданості. Під приводом «чистки СБУ від людей Турчинова» Андрій Олександрович змінив на свою користь керівників підрозділів внутрішньої безпеки аж у 21 області. Наступним місцем роботи Мухатаєва стала посада начальника обласного управління СБУ на Харківщині, таке призначення вiн отримав цього понедiлка.

      Досі там керував генерал-майор Анатолій Павленко, ще один «представник» Радченка. Але 29 травня вийшов указ Президента, а позавчора Ігор Дріжчаний представив Павленка як нового начальника управління СБУ в місті Київ. Досі управління Служби безпеки в Києві очолював Олег Чорноусенко — генерал, якого поважала й поважає вся Служба, який відповідав за безпеку Віктора Ющенка в період напружених виборчих кампаній 2002 і 2004 рр. «І хто «з'їв» Чорноусенка?! — ледь стримуються рядові працівники СБУ. — Мухатаєв!»

      Як бачимо, й у цьому випадку «лобі Дріжчаного—Радченка», всупереч логіці, виявилося «любими друзями» для Президента Ющенка.

      Коршунов, Куркін, Мухатаєв, його люди з УВБ Семеров і Соколов, а також заступник начальника Департаменту економіки Верхогляд, нібито пов'язаний із сумнозвісним Максимом Курочкіним, — усе це вихідці з УСБУ одного регіону — Харківщини. З усіма відповідними зв'язками й інтересами. Співрозмовники «УМ», висловлюючись фігурально, називають «замовником і продюсером» їхніх призначень на посади Ріната Ахметова, а «режисером» — Володимира Радченка.

Рука есдеків: кум Медведчука очолив управління «К»

Іншим полюсом впливу на СБУ — трохи слабшим, ніж «Регіони», але також помітним, — є старі й не дуже добрі есдеки, які, до всього, мають кращі виходи на Москву. Про спільні бізнес-інтереси цього клану з паном Дріжчаним уже говорилося, і це активно спростовувалося. Контачать Медведчук та Суркіс і з Радченком, і з Підболячним, і, само собою, зі Смешком-Сацюком. Саме останній тандем є виходом СДПУ(о) на Службу безпеки України вже після того, як есдеки зазнали приголомшливих виборчих поразок-2004/06.

      Ви гадали, що Віктор Медведчук зачинився у себе на закарпатському ранчо й пише мемуари? Далебі. Один із доказів протилежного — подання Президентові Ющенку на затвердження ще одним заступником голови СБУ Івана Анатолійовича Герасимовича. Цей полковник, виходець із Закарпаття, перебуває у тісних стосунках із Медведчуком-старшим та його братом Сергієм, є офіційним кумом Віктора Володимировича й надає цій «фамілії» всіляку підтримку й отримує відповідну подяку. Герасимович був призначений на посаду заступника начальника управління «К» Служби безпеки за схемою «Медведчук — Смешко — Сацюк», і тепер, як кажуть, контролює особливості гри «контрабасу» в Одеському регіоні, де нібито задіяні структури Медведчука та Шуфрича. У лідера СДПУ(о) було  велике бажання підняти кума до посади заступника голови СБУ — начальника головного управління з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю («К»). Ото лобі! Маючи такого кума, й вибори вигравати не обов'язково!

      До речі, що стосується екс-заступника глави СБУ Володимира Сацюка, який робить свою «державну» справу в Москві (у той час, коли не розважається на курортах), то його нібито «розшукує» згаданий вище Мухатаєв. Результат таких «розшуків» спрогнозувати неважко.

      А підсумувати тему кадрової політики «оновленої» СБУ варто публікацією листа, якого передав Президентові Ющенку колишній працівник Служби безпеки Олександр Васильович Горяйнов, нині бізнесмен (див. окрему врізку). Ілюструючи сваволю «контори» прикладом переслідування його цією ж Службою безпеки, Горяйнов робить висновки і щодо Мухатаєва, і Куркіна, і Дріжчаного, і щодо неналежного ступеня уваги керiвництва держави...

* * *

«Я ВАМ ПИШУ...»

Президентові України Ющенку В. А.

      Я неодноразово до вас звертався, однак із тих відповідей, які отримував, розумів, що інформація до вас просто не доходить. Сьогодні в інтернеті наштовхнувся на одну статтю щодо СБУ, яка дуже співзвучна з моїм баченням процесів, що відбуваються в цій структурі, у зв'язку з чим хотів би, з урахуванням минулого досвіду роботи у Службі, поділитися своїми думками, оскільки саме в останніх змінах у СБУ проглядається загроза національній безпеці.

      Про Сацюка В. М. я дізнався ще до виборів, у 2003 році, коли Федоренко С. М., президент ГК «Укррос», партнер Сацюка по бізнесу, власник шести цукрових заводів, звільнив мене з посади директора ВАТ «Губинихський цукровий завод» за мою відмову відвантажити з заводу «лівий» цукор у кількості 2 тисячi тонн, причому при звільненні він пообіцяв мене покарати. Розуміючи, куди підуть ці гроші, я категорично відмовлявся брати участь у великих розкраданнях. Дізнавшись про те, що його (Федоренка) погрози набирають реального характеру, я у квітні 2004 року на особистій зустрічі доповiв Куркіну М. В., начальнику УСБУ Дніпропетровської області, з яким разом працював у 2-му відділі СБУ в Харкові, про реальну ситуацію на заводі, повний механізм розкрадання і залишив письмову заяву. Реакція шанованого мною до цієї зустрічі генерала була для мене несподіваною. Він просто «здав» мене організаторам розкрадань. Моє звернення до голови СБУ потрапило на розгляд до Сацюка В. М., який і дав команду Куркіну про порушення кримінальної справи щодо мене. Було все: незаконний арешт, з яким, до речі, не погодилася прокуратура Дніпропетровської області, незаконні обшуки, прослуховування телефонних переговорів, зовнішнє стеження, психологічний тиск під час слідства, тобто повний набір порушень закону, як це буває при замовних справах.

      Бачачи, що кримінальна справа не має судової перспективи, Куркін через посередників попросив 20 тисяч доларів за припинення стосовно мене судової справи. Я наступного дня представив копію магнітозапису розмови з посередниками у приймальню СБУ. Звідти через три тижні отримав відповідь про те, що цим питанням займається обласна прокуратура у Харкові, Дзержинський райвідділ міліції і, судячи з усього, якийсь дільничний. Мені дуже хотілося б вірити у непричетність Куркіна до цих подій, але факти свідчать про протилежне. Служба не затримала здирників, хоча по магнітозапису проходять одразу два чинні генерали СБУ, й обставини підказували єдино правильне рішення — затримати вимагачів при передачі хабара. Самі здирники наполегливо вимагали грошей, оперуючи при цьому фактами, особами, подіями, цифрами з матеріалів кримінальної справи, які вони самостійно роздобути не могли. Після мого звернення до СБУ припинилися всі дзвінки й вимагання.

      Я переконаний: призначення Куркіна заступником голови СБУ, тим паче як куратора блоку економічних питань, шокувало не лише мене. А як же бути з розкраданням у Харкові конфіскату на суму близько двох мільйонів доларів, землею й дачами в Алушті, «накачках» преси в Дніпропетровську в період президентських виборів, на що Мороз О. О. так і не отримав відповіді на свій депутатський запит? Заявами самого Куркіна про те, що йому втрачати нічого, оскільки він «розробляв» Ющенка і з перемогою Помаранчевої революції йому першому доведеться піти? Переконаний, що Вам цього всього просто не доповiдали, інакше як зрозуміти ваше рішення про призначення Куркіна на ключову посаду в СБУ?

      Вікторе Андрійовичу, на Майдані я бачив лише двох наших генералів, з якими мені доводилося разом працювати і до яких я ставлюся з глибокою пошаною, — це Чорноусенко О. І. та Скибинецький О.М. Останнього вже немає в Службі, а щодо Олега Івановича, наскільки мені відомо, починається тиск, і від кого — генерала Мухатаєва (Управління внутрішньої безпеки СБУ), який призначенням на цю посаду завдячує тому ж Куркіну. Певен, що завдяки «вірності» Мухатаєва, ставленика Куркіна, моя заява про причетність Куркіна до замовленої проти мене справи не була в повному обсязі доведена до вiдома Дріжчаного І. В....

      Звертаючись до Вас, я не прошу про допомогу в кримінальній справі, тому що, попри те, що були задіяні великі гроші й оперативні можливості Служби, яка проводила це розслідування, все виявилося шито білими нитками. Як юрист за освітою і оперпрацівник я розумію, що ця справа не має судової перспективи і звинувачення з мене буде зняте в суді.

      Я також розумію, що це питання державної безпеки України. Не знаю, ким і як контролюються, диригуються і готуються кадрові питання в Службі, але переконаний в одному: вам готують не зовсім повну інформацію з цих питань. Мабуть, і природа наших криз — бензинової, м'ясної, цукрової, газової — ланки одного ланцюга. Чи не тому все це відбувається, що сацюки й бакаї продовжують керувати цими процесами навіть із-за кордону, через своїх ставлеників, утримання яких ой як недешево обходиться? На все це можна заплющити очі, не звертати уваги, але, мені здається, так закладається механізм, передусім кадровий, який обов'язково спрацює.
З повагою

Олександр ГОРЯЙНОВ.